Історії з життя

«З якими труднощами довелося зустрітись, коли вже забрали донечку в сім’ю?» – запитую свою співрозмовницю, 38-річну Аню. «Труднощів не було. Так, не було! – впевнено відповідає, не вагаючись жодної миті. – Зараз я постійно ловлю себе на думці: хочеться розказати, як я Поліну народжувала. Здається, що вона була в нас завжди».

Свого синочка Наталя та Ігор з Тернополя називають «миколаївським хлопчиком», бо з’явився він у їхньому житті якраз на День Святого Миколая. А повне ім’я їхнього п’ятирічного дива – Геарард-Олександр-Степан Чому? Довга історія…

Світлана довгих 18 років плекала надію народити дитину. «Це були 18 років пекла: обстеження, пробірки, операції. І все намарно… Але я вірила до останнього. Скажу відверто: рішення прийняти не народжену мною дитину далося мені не легко. Думала: не народжена, значить чужа. Як же я помилялась», – розповідає Світлана.

Оксана з Луганщини забороняла собі закохуватись у чоловіків до того, як сказати, що вона не зможе народити дитину. І мала для цього підстави. Проте, як виявилось, для справжніх стосунків не має значення, яким шляхом дитина приходить у сім’ю. Сьогодні Оксана щаслива дружина  і щаслива мама.

Тетяна й Олександр з Києва хотіли всиновити виключно дівчинку. Виключно, тому що головний «замовник» їхньої майбутньої донечки – їх власний 11-річний син Олександр – просто-таки вимагав у батьків сестричку.

Галина довго вагалася, чи варто розповідати свою історію. Занадто багато болю довелося їй перетерпіти на шляху до своєї донечки… Нерозуміння, обман, образи, відвертий спротив і … щасливий фінал. «Можливо моя розповідь додасть комусь віри, – каже Галина. – Тому, що тільки віра допомогла мені вистояти до кінця».

Вперше про усиновлення Оксана почула від лікаря. Їй було 26 років, вона дуже хотіла дитину, але… не виходило. Лікар порадила подумати про усиновлення. Але Оксана не втрачала надію і продовжувала боротися за право народити дитину. Але, марно…


 

Перше усвідомлення того, що на світі є діти, які позбавлені батьківського тепла, прийшло до Марини у 13 років. Таких діток вона вперше побачила у лікарні. І вже тоді, у своєму фактично дитячому віці, прийняла досить недитяче рішення – у майбутньому обов’язково допомогти хоча б одній такій дитині.

У Юлії й Валерія із Херсону вийшло експрес-усиновлення: свого хлопчика Колю вони забрали додому вже за два з половиною місяці після прийняття спільного рішення всиновити дитину. «Вагітність» була короткою», – сміється Юлія.

Кияни Наталя з Вадимом завжди мріяли про великий будинок і купу дітей. Будинок вони вже добудовують. Купи дітей поки що немає. Але початок купи уже є – маленька Наталочка, яку пара всиновила півроку тому.