Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Сирітству — ні!»
Rozvitok Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



Наталя Артеменко: «Заради Максима в мене було бажання перевернути світ»

Молода сімейна пара, Наталя та Ілля Артеменко, не побоялися у 2017 році зробити чи найважливіший у житті крок назустріч своєму щастю – усиновити дитину. Подружжя з Одещини поділилося власною історією з читачами порталу «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова. 

– Ми з чоловіком завжди знали, що усиновимо дитину. Так сталося, що через проблеми зі здоров’ям ми не можемо мати дітей. Тому жодного разу не сумнівалися у своєму бажанні усиновити, бо дуже хотіли дитину, – розповідає Наталя. 

Разом з чоловіком завітали до служби у справах дітей у 2015 році. Там отримали консультацію стосовно збору потрібних документів та загалом процедури усиновлення. 

– Ми хвилювалися з Іллюшею, готувалися матеріально, підготовлювали належні умови побуту для бажаного члена сім’ї. Готувалися морально. Нас консультували багато знайомих та друзів, які вже пройшли цей шлях – як потрібно поводитися при першій зустрічі, як спілкуватися з представниками закладу, коли вирушимо на знайомство. Та не полишала нас боязнь: чи дадуть нам дитину, якщо ми обоє маємо інвалідність? – згадує Наталя. 

Доля усміхнулася їхній сім’ї. Жінка розповіла, що служба майже з перших днів допомагала їм, підтримувала морально. 

– У службі ми зізналися спеціалісту, що дуже хвилюємося, чи вдасться нам стати батьками. Натомість нам відповіли: «Якщо ви перетнули поріг нашого кабінету, значить, все буде добре. Сумніватися нормально. Викликають підозру самовпевнені кандидати».  

Наталя досі пам’ятає свій стан, коли у неї з чоловіком прийняли документи в службі: 

– Було відчуття, що я вагітна. А ми лише подали пакет документів. Єдине, що хвилювало і ніхто не міг мені відповісти, як я відчую, що ця дитина моя? 

Далі розпочалися пошуки тривалістю у два роки. Двічі Наталя та Ілля оновлювали статус кандидатів. За цей час вони отримували різні направлення на знайомство з дітьми. Але не завжди виходило вирушити на знайомство через відсутність транспорту. Та все ж Артеменки не здавалися і шукали. 

– Нас підтримували односельчани, які теж усиновили дітей. Їхня віра в нас мотивувала не здаватися. Ми відчували, що знайдемо своє дитинча. «Наташо, усе вийде, ви прекрасні люди, а в ролі батьків станете ще ліпшими», – говорили сусіди.  

Артеменки чекали і шукали. Авжеж, були і розчарування. 

– Якось вирушили на знайомство з малюком з будинку дитини. І було ніби все добре, та головний лікар закладу чомусь виявляв супротив. Він не був впевнений в нас як у кандидатах і в тому, що малюку буде з нами добре. Навіть звертався до нашої службу. Але усиновити малюка тоді нам не вдалося, – пригадує жінка. 

Наталя та Ілля вірили, що всі труднощі вони подолають, адже десь там на них чекає маленьке щастя. 

Так і трапилось. Якось зателефонувала служба. Наталі повідомили, що є хлопчик. Приїздить знайомитися зі справою. 

– Побачивши анкету дитини, ми відчули: це наше. Я одразу запитала, чи можна нам отримати направлення на знайомство. Отримали і поїхали, – згадує жінка. 


За дивним (а може й ні) збігом обставин Артеменки приїхали у той же заклад, яким керував головний лікар. 

– Мене б вже не зупинило нічого. Ми ні з ким не сварилися. Були впевнені: це наша дитина, і все тепер вже буде добре. Заради Максимка мали бажання перевернути весь світ. Та й лікар цього разу переконався у нашій рішучості. – продовжує жінка. – Коли Максимка привели в кабінет знайомитися (йому тоді було рік і три місяці), він почав опиратися. Няні та начмед запропонували перейти до групи малюка, щоб йому було комфортніше. Так і сталося. Там уже він пішов на контакт, а коли заплакав, я його взяла на руки – і він вмить заспокоївся. 

Ще тиждень Артеменки їздили до хлопчика щодня. 

Коли відбувся суд і подружжя отримало рішення про усиновлення, жінка не йняла віри у своє щастя. Згодом, вже вдома почався новий етап життя, сімейний. 

Наталя разом з чоловіком вивчали маленького Максимка. Що любить, що подобається, чого потребує. Щонайбільше огорнули хлоп’я любов’ю. 

– У Максимка одразу була прив’язаність до нас. Він зовсім не спить без нас, навіть зараз. Сильно качається, на початку і зовсім міг бити себе, зараз це вже минуло. 


Подружжя дуже підтримує мама Наталі. Жінка довгий час працювала нянею у дитячому закладі, її робота – то сенс життя. До появи внука поставилася з великою радістю, а зараз практично не знімає його з рук. 

Максимко став неймовірним щастям не лише для батьків, а й для сусідів, друзів, близьких. Артеменки не раз чули на свою адресу: «Добре, що він у вас є. Це щастя». 

Хлопчик захоплюється машинками, особливо іграшковим тракторцем. Його життя докорінно змінилося з появою люблячих тата і мами. Через місяць після приїзду з будинку дитини почав ходити, а за півроку вже вимовив свої перші слова: папа, мама, баба. 


Дуже скоро подружжя Артеменків святкуватиме триріччя Максимка.  

– Найважливіше зрозуміти, що це твоя дитина. А ще не боятися і вірити, що все вдасться. Є хороші люди, які завжди допоможуть. Кожним батькам, які шукають, треба ще й вірити у хороших людей, – радять Наталя та Ілля. 

Свого часу Наталя багато читала про усиновлення, знайомилася з однодумцями, зокрема і на форумі порталу «Сирітству – ні!». Нині жінка відкрита до спілкування і допомагає іншим наважитися зробити крок, який зробили вони ще у 2017-му – стати щасливими з появою дитинки.

Поділитися:
Інші новини
Юний філософ Дмитро чекає батьків, яку допоможуть йому знайти відповіді на одвічні запитання Новини
16 серпня 2019
Юний філософ Дмитро чекає батьків, яку допоможуть йому знайти відповіді на одвічні запитання
Детальніше
На порталі «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова з’явилися нові анкети дітей з Чернігівщини Новини
13 серпня 2019
На порталі «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова з’явилися нові анкети дітей з Чернігівщини
Детальніше
Чудовий Ілля чекає чудових батьків Новини
03 серпня 2019
Чудовий Ілля чекає чудових батьків
Детальніше