Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Сирітству — ні!»
Rozvitok Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



Олег Ольховський: «Без дітей нічого не мало б для мене значення»

– Коли мені подзвонили та повідомили, що мами більше немає, перша думка, яка промайнула в голові – дітей не можуть забрати, вони мають залишитися зі мною, – розповідає 26-річний Олег Ольховський з Київської області читачам порталу «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова. 

Восени минулого року внаслідок нещасного випадку загинула мати Олега та його менших братів й сестри. 

– Нас в сім’ї четверо. Я найстарший, мені 26 років. Дімі 15, Андрію 14, найменша Крістіна, їй 12 років. Життя розділилося на до та після, – розповідає хлопець. 


Олег військовий, коли трапилася трагедія, був далеко від дому. – Всю дорогу я їхав і думав: де зараз діти та в якому стані перебувають. Поліція їх забрала до лікарні. Коли я приїхав, одразу забрав до себе, адже все згоріло вщент. На щастя, ми з моєю дівчиною винаймали житло неподалік. 

Протягом трьох місяців Олег та Євгенія намагалися відновити життєвий ритм сім’ї. 

– Було дуже тяжко. Все трапилося в один момент. Оформлення опіки, забезпечення належних умов для дітей: їжа, одяг, придбання техніки для навчання. В нас майже не було часу на відпочинок, – згадує Олег. – Коли я на службі, з дітьми залишалася Женя. Саме вона щовечора вчила з ними уроки, доглядала, приділяла увагу наскільки було можливо. Коли я був вдома, ми намагалися відволікти дітей від втрати мами. На вихідні їздили на екскурсії, відвідували пам’ятні місця. Але маму все ж ми замінити не можемо. 

Життя Олега та Євгенії відійшло на другий план. Вся їхня увага була сконцентрована на дітях. 


– Адаптація до нового життя у всіх проходила по-різному. Хлопці швидше призвичаїлися, найтяжче було Крістіні. Маленька дуже сумує за мамою, часто плаче. Їй не вистачає маминої ласки, Женя з усіх сил намагається це компенсувати, – говорить Олег. – Зараз ми робимо акцент на їхньому фізичному та інтелектуальному розвитку. 

Олег з теплом і турботою розповідає про молодших братів і сестричку. 

– Діма в нас молодець. Нещодавно вступив до Білоцерківського енергетичного технікуму, вчитиметься на електромеханіка. Він добрий, самостійний, наполегливий. А ще дуже хитрий. Як усі хлопці, любить поспати та погуляти, – сміється Олег. – Ми пишаємося ним і трохи хвилюємося, адже починається доросле життя ще й так далеко від дому. 


На противагу Дмитру Андрій має іншу вдачу. 

– В Андрія саме пік складного віку. Він слухняний хлопчик, але як іноді щось на нього найде, то не заспокоїш. Принциповий, напевно, цим дуже схожий на мене, недарма ж брати, – ділиться Олег. – Андрій – моя підтримка вдома, справжній господар. Доки я на роботі, вирішує господарські справи. Ще поки не знає, ким хоче бути в майбутньому, але хай ще трішки підросте. 


Та справжня зірка у цій родині маленька Крістіна. 

– Вона у нас дуже творча. Постійно щось робить своїми руками. Любить ліпити, вирізати, навіть доглядає свій город. У сільському клубі займається танцями, на Івана Купала брала участь у концерті. З нею найлегше, – з посмішкою зауважує Олег. – Іноді капризує, каже: «Самі хлопці та я, нічого без мене не можуть». Але їй можна, вона дівчинка, ще й наймолодша. 


Усі труднощі родина Ольховських вирішує разом.  

– Ми одна сім’я. Я намагаюся кожному приділяти достатньо уваги. Коли їх щось турбує, ми це обговорюємо разом. Якщо соромляться, то спілкуємося з кожним окремо, – розповідає Олег. – Складно самому з трьома дітьми. Та без них нічого не мало б для мене значення. Це вся моя рідня. Більше немає нікого. Головне – це триматися разом. В майбутньому Олег планує придбати власне житло. 


– Поки Андрій та Крістіна відпочивають на морі, вирішую питання щодо купівлі оселі. Сподіваюся, що незабаром у нас знову буде власний дім. Сільська рада обіцяла посприяти, – говорить Олег. – Я впевнений, що все у нас буде добре. Я не сам, нас четверо, ми – команда. Страшно, коли ти один в цьому житті. Дуже шкода, що в Україні так багато дітей, позбавлених родинного тепла, яким нікого обійняти. Та я знаю точно, що ніколи не можна залишати своїх рідних.

Поділитися:
Інші новини
Богданчик: «Коли я виросту, у мене буде сім’я!» Новини
14 грудня 2018
Богданчик: «Коли я виросту, у мене буде сім’я!»
Детальніше
До «пакунку малюка» додали нові речі Новини
13 грудня 2018
До «пакунку малюка» додали нові речі
Детальніше
Кожна дитина – супергерой! Новини
12 грудня 2018
Кожна дитина – супергерой!
Детальніше