Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Сирітству — ні!»
Rozvitok Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



Родина Курта: «Наші діти казали: «Ми цілий рік чекали, аби з’явилися ви та забрали нас із притулку»

Вже дев’ять років родина Василя та Любові Куртів із Черкащини виховують діток. Спеціалісти Фонду Рината Ахметова познайомилися з ними на тренінгу «Мрій. Плануй. Дій!».

Поки діти були на тренінгу, ми вирішили розпитати, як саме родина Куртів прийшла до ідеї стати прийомними батьками та очолили ДБСТ. 


Мама Любов Курта визнає, що раніше ніколи б не подумала, що її доля – виховання чужих діток. «У нас із чоловіком один рідний син, якого ми довго чекали, – розповідає Любов. – Я його на руках носила, проходу не давала своєю опікою. Куди Рома – туди я. І нічого не могла із собою вдіяти. 


Більше діток Бог нам не давав, тому аби своїм гіперпіклуванням не зробити із сина егоїста, ми вирішили взяти під опіку ще одного хлопчика. 


Коли Ромі було 14, він пішов у 9 клас, ми взяли Олежку. Це зараз йому вже 18 років, а тоді він тільки-но перейшов у другий клас». Синові матуся аргументувала появу нового хлопчика так: «Рома, ми взяли Олежку, аби трошки дати тобі спокій, не надзвонювати щогодини». Син погодився.


«Ну, то добре, ніяких ревнощів не було, – продовжує Любов. – Але виявилося, що нашому прийомному хлопчику стало сумно самому – Роман після 9 класу пішов навчатися далі, а Олег залишився сам. 


Довго Олег нас умовляв, поки ми не вирішили взяти ще одного хлопчика, Сашу. Взяли. Згодом виявилося, що вони мають зовсім протилежні смаки, вподобання та звички. 
А тут нам у службі запропонували взяти двох братиків. Ми з батьком подумали та погодилися. Нам навіть сподобалося бути прийомними батьками». 


Cпочатку Люба принципово не хотіла брати дівчат, тільки хлопчиків 6-10 років. «Мені вважалося, що дівчата набагато складніші у спілкуванні та вихованні, – каже прийомна мати. – Хлопці до всього простіше ставляться. 

Це значно пізніше чоловік умовив мене. Він дуже хотів дівчинку. А тут нам запропонували двох сестричок і братика. Красиві, ну не можу! Тож я погодилася. От хто був щасливий – то наш тато! І я трошки змінила свою думку. 


Зараз мені вже немає різниці, кого брати: хлопчика чи дівчинку. Але дівчата усі секрети першому кажуть таткові, а потім мені. Це й не дивно, вони таткові. Як він вільний – дівчатка вже біля нього, щось там шепочуть, сміються, на вушко йому щось розповідають». 


Перші місяці дітки з інтернату призвичаюються до домашніх умов та традицій. Хтось під подушкою може цукор жменями тримати або цукерки. Але це недовго. 

Це незначне, проте ці діти дуже вдячні, що їх забрали з притулку, – каже Любов Курта. – Мені скільки разів дітки казали: «Ми цілий рік чекали, аби з’явилися ви та нас звідти забрали!» Ось це для нас – найголовніше». 


Є й труднощі, але найчастіше вони пов’язані зі школою. «Наші дівчатка дуже складне життя прожили, у рідній сім’ї ними нехтували, тому одна з них поки що не може впоратися з тимчасовою агресією, – каже прийомна мати. – Якщо її хтось образить, може й кулаком дати в носа і щось ще. Вдома з нами – вона гарна, добра дівчинка. 


Іноді нас із батьком викликали до школи, так ми вчителям самі радили: як поводитися із дітками з притулку. Адже ми з ними більше часу проводимо, вже трошки знаємо їхні звички. 

Наприклад, ми просили не критикувати сильно дитинку, якщо вона щось не встигає, поменше робити зауважень, коли це можливо. Так можна уникнути агресії з боку дітей. Адже в них було непросте дитинство. До кожного потрібен підхід. Психологи та деякі вчителі навіть прислухалися до цих порад».  


Дивно й те, що коли Любов виконала дитячу мрію – стала їхньою матусею, доля виконала її мрію. «Дев’ять років тому, коли ми тільки взяли дитинку, психологи просили нас розказати про свої мрії, – каже Любов Курта. – Я розказала – поїхати на європейські змагання з біатлону. 

Обожнюю біатлон, знаю усіх чемпіонів світу. Навіть влітку, перед сном, якщо вистачає сил, включаю інтернет і дивлюсь змагання минулих років. А зимою – обов’язково бачу по ТВ усі змагання.


Торік була знов на курсах, так психологи мене й питають: «Люба, як ваші мрії про біатлон?» Кажу: «Нормально, збулися! Я вже декілька років поспіль, як познайомилася зі шанувальниками, ми рік накопичуємо 200 евро та у грудні, коли мої всі їдуть до санаторію, я їду на біатлон! Цього року до Німеччини, у Обергов». 


Психологи тоді навіть за приклад нашу сім’ю поставили. Казали, що більшість батьків занурюються у сімейні проблеми, та іноді треба й собі приділяти увагу, аби з’явилися нові сили, нове натхнення. Бо коли батьки щасливі,то й діти щасливі вдвічі».

Поділитися:
Інші новини
Счастливые истории усыновления: Кропивницкий. "Каждый мой день начинался с анкет на портале. И так полгода", - вспоминает Анастасия Константинова Новини
13 грудня 2019
Счастливые истории усыновления: Кропивницкий. "Каждый мой день начинался с анкет на портале. И так полгода", - вспоминает Анастасия Константинова
Детальніше
10 лет порталу. «Каждый из детей принес то, что теперь составляет меня, как личность».  Усыновитель Наталья Ивко – о 10 лайфхаках, которым ее научили дети Новини
12 грудня 2019
10 лет порталу. «Каждый из детей принес то, что теперь составляет меня, как личность». Усыновитель Наталья Ивко – о 10 лайфхаках, которым ее научили дети
Детальніше
Первые дни дома с приемным ребенком.  Как себя вести родителям? Советы коррекционного педагога Новини
11 грудня 2019
Первые дни дома с приемным ребенком. Как себя вести родителям? Советы коррекционного педагога
Детальніше