Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Рінат Ахметов – Дітям.
Сирітству – ні!»
Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



Як можна заспокоїти дитину у перші дні адаптації. Відповідь корекційного педагога Наталії Липовець

На портал «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» надходять запитання про всиновлення та адаптацію дитини. Цього разу питання виникло щодо матеріалу  "Звідки в дитини-сироти звичка кричати з будь-якого приводу?"

Користувачі поцікавилися: дійсно, як можна заспокоїти дитину, особливо у перші дні адаптації. За відповіддю на це запитання ми звернулися до експерта Фонду Ріната Ахметова, корекційного педагога Наталію Липовець.

– Адаптація дитини в сімейному середовищі дуже складана тема. Мабуть, найчастіше є звернення внаслідок стурбованості батьків через істеричні напади та нелогічну поведінку дітей, – каже Наталія Липовець. 

Стрес – нормальна, звичайна реакція людини на зміну обставин її існування в середовищі.  Кожен з нас колись відчував на собі адаптацію організму при зміні клімату. Те ж саме відбувається в психічному стані дитини, коли вона потрапляє з дитячого закладу додому. Дивовижна річ! Така жадана подія вже за декілька годин може перетворитися на суцільний жах, за силою емоцій схожий на тайфун чи землетрус.  

Причина такого стану – очікування людей, які включені в процес. А саме очікування дитини та батьків. Кожен із членів нової сім’ї  має ідеальну картинку під назвою «Як воно буде чудово». Проблема полягає в повній неможливості обох сторін уявити наслідки такого співіснування, передбачити власні реакції, особливості психоемоційного реагування.  Не можна бути готовими до ситуації, яка ніколи не траплялася в вашому житті. 

З боку дитини складність в адаптації виникає насамперед тому, що емоції переважують над розумом. Дитина не має сили волі, і єдина доступна їй реакція на зміну середовища – це паніка. Говорячи загальними поняттями, є два типи реагування: агресія (крик, напад) або замкнення. Обидва варіанти погані, вимагають неймовірного терпіння та дуже повільної, навшпиньках поведінки дорослого. 

На мій погляд, реакція відкритої агресії ліпша за реакцію замкнення. Спробую пояснити. Коли дитина кричить або висловлює свій протест у будь-якій іншій формі, важливим є сам факт висловлювання. Тобто ми отримуємо так звану мову стресу. Найгірший варіант – коли мови стресу не існує, і дитина ніяк не реагує на зовнішнє середовище. Дорослий залишається без засобів зв’язку та має покладатися тільки на власну інтуїцію.

Що робити? Як себе поводити батькам?

Загальна відповідь буде тривіальна і зовсім нецікава: робити нічого не потрібно. На жаль, агресія чи замкнення – це ірраціональна реакція, що повністю не підлягає контролю логіки. Чи можемо ми зупинити тайфун, вгамувати землетрус? Риторичні запитання. Так само ми, батьки, жодним чином не можемо віднайти дієві способи реагування на стрес при адаптації дитини до сім’ї. 

Водночас таких порад і мало, і багато: мало дієвих та багато безглуздих. Психіка – це океан реакцій та надзвичайно складних зв’язків. Жодна людина не зрозуміє механізм виникнення крику чи оціпеніння. Жодна людина не може з точністю віднайти ту саму кнопку, яка запускає паніку. Тому що тієї кнопки не існує, у кожного вона своя, особиста, таємна. 

Як реагувати? Спостерігати. Що робити? 

Бути спокійним і доброзичливим. Як можна бути спокійним, коли дитина кричить чи б’ється? Можна, бо кричати разом ще гірше. Спокій породжує вгамування, крик підсилює тривогу. Тож, не можна підключатися до крику, істерії чи нападів. Бажано реагувати на агресію так, наче ви дивитесь фільм: я бачу складні події, але суттєво вплинути на них не можу. Важливо тримати контакт очей, розмовляти повільно, неголосно, впевнено вимовляючи слова. Використовувати такі сполучення: я тебе чую, я тебе бачу, давай поговоримо, я тобі співчуваю, я можу тобі допомогти.

Щодо оціпеніння або ступору – реакція дорослого має бути такою. 

- Розташуйтеся в полі зору дитини, ні в якому разі не примушуйте дитину до спілкування. 

- Займайтеся якоюсь монотонною діяльністю, можна повторювати короткі позитивні висловлювання, голос монотонний, без проявів емоцій. 

Головні слова: я з тобою, я тебе бачу, ми разом, кожен з нас займається своєю справою, я не розумію твою реакцію, але я приймаю тебе таким.

Найголовніше, що кожен усиновлювач повинен пам’ятати: негативні реакції дитини мають початок і кінець, такі моменти тимчасові та прогнозовані. Ні в якому разі не залишайте дитину на самоті, це найгірше, що може зробити дорослий. Будьте поряд, бо сім’я – це об’єднання людей, спільнота, це колективна сила і підтримка. 

Поділитися:
Інші новини
Безусловное принятие, или для чего нужно обнимать ребенка минимум 4 раза в день. Советы психолога Новини
09 липня 2020
Безусловное принятие, или для чего нужно обнимать ребенка минимум 4 раза в день. Советы психолога
Детальніше
Готовимся принять ребенка. Как помочь пережить «магическое» поведение и чувство вины Новини
06 липня 2020
Готовимся принять ребенка. Как помочь пережить «магическое» поведение и чувство вины
Детальніше
 Трансформація страхів минулого дитини. Поради корекційного педагога Новини
03 липня 2020
Трансформація страхів минулого дитини. Поради корекційного педагога
Детальніше