Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Рінат Ахметов – Дітям.
Сирітству – ні!»
Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



Чому усиновлена дитина поводить себе не так, як звичайні діти? Як налаштувати себе на усиновлення (СЕРІЯ 3) Поради Світлани Клочко

Програма «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» на численні прохання користувачів порталу починає серію публікацій для майбутніх батьків-усиновителів, які замислюються над тим, щоб усиновити дитину.

Про головні моменти підготовки до усиновлення розповідає експертка Фонду Ріната Ахметова, голова правління ГО «Всеукраїнське об’єднання “Право на сім’ю”» Світлана Клочко.

У серії 3 ми поговоримо про те, чому усиновлена дитина поводить себе не так, як звичайні діти, і що треба робити батькам.

Серія 1 Як налаштувати себе на усиновлення?

Серія 2. Якщо гени візьмуть своє? Помилка чи реальність

 

Нові батьки новий досвід

Життєвий досвід дитини може бути різним і дуже складним – це факт, який просто треба прийняти. Можливо, дитина виховувалася в асоціальній родині чи в родині, де були хворі батьки, можливо, дитина постійно була жертвою насильства або має досвід безпритульності – ситуації бувають дуже різні, тому дуже добре, коли батьки знатимуть якомога більше про минуле дитини, яку бажають усиновити. Знання минулого досвіду дитини допоможе усиновлювачам упоратися із багатьма проблемами подальшої адаптації її у родині.

 

Коли дитина зі своїм непростим минулим потрапляє в родину усиновлювачів, для неї дивом можуть стати звичайні речі – спечений мамою торт, різноманіття цукерок або іграшок у магазині, затишна обстановка в оселі чи навіть гаряча ванна. Звісно, дитина поводиться спочатку не зовсім, а іноді повністю «неадекватно» (на перший погляд людини, яка зростала в умовах люблячої сім’ї).

Коли це відбувається вдома, то це трохи простіше, а якщо в аптеці, на вулиці, в магазині, на дитячому майданчику тощо? То це вже суцільне випробування – як для дитини, так і для батьків (бо дорослі люди мають цілком зрозуміле прагнення виглядати достойно в очах соціуму, а неочікувана реакція дитини на солодощі або щось інше ставить їх у незручне становище. Для оточуючих вони виглядають «монстрами», що позбавляють дитину радощів життя).

Навіть якщо дитина, яка прийшла в сім’ю, є підлітком – такі ситуації також будуть мати місце. Наведу яскравий приклад із досвіду спілкування з родинами, що всиновили дитину. Дівчинка 14 років після прохання мами сходити за хлібом до магазину, що розташований поруч із будинком, почала сильно плакати і замкнулася у собі. З часом, після того як істерика припинилась і вдалося спокійно поговорити, мама з’ясувала, що вона взагалі не знає, як купується хліб, бо зростала в інтернаті і бачила його вже нарізаним на столі в їдальні. Вона соромилась про це сказати, щоб не розчарувати нових батьків, і саме тому її реакцією на просте прохання – були істерика і сльози.

До цього потрібно бути готовими. Все з часом владнається, і адаптована дитина не буде так емоційно реагувати на прохання батьків або на  яскраві барви товарів у магазинах. Вона просто отримує своєчасно ненабутий досвід, тому спочатку веде себе не так, як «звичайні» діти. Але це проходить, якщо батьки наберуться терпіння і вибудують правильні стосунки з дитиною. Вони повинні бути готовими до такої адаптації і розуміти – дитина може бути не тільки емоційно збуджена, знервована, а й налякана, замкнута в собі, бо потрапила у геть нову ситуацію.

Випробовування батьків – важливий етап адаптації

Деякі батьки гадають: якщо вони освічені, забезпечені, гарно одягнені та мають чудовий дім, то дитина повинна одразу їх полюбити і постійно дякувати за щастя проживати в їхній родині. На практиці це відбувається зовсім не так. Для того щоб бути впевненою у завтрашньому дні, дитина повинна переконатися, що нові батьки її не зречуться, не залишать у небезпеці, не повернуть назад до інтернату за погану або неприйнятну поведінку, погані оцінки в школі тощо. Як наслідок, дитина починає їх випробовувати на терплячість, розуміння, витримку. Тільки переконавшись, що батьки завжди поруч, мають бажання і змогу знаходити вихід із складних ситуацій, підтримують та захищають, дитина поступово починає розкриватися та довіряти.

І це не дивно.  Адже більшість цих дітей відчули на собі зраду, зневагу, байдужість, фізичне насильство або з боку біологічних батьків, або в закладах, де їх утримували.  Саме тому світ, де всі посміхаються і допомагають, може бути спочатку для них шоком.

Наведу приклад:

 Дитина змалечку жила в родині, де зловживали алкоголем. У дитини мокрі підгузки – вона плаче. Мамі, що перебуває в стані алкогольного сп’яніння, це не подобається, і вона замість того, щоб замінити підгузки, спочатку б’є дитину. Потім, через деякий час, все ж міняє підгузки. Так само – з годуванням. Дитина плаче, її спочатку б’ють, а потім годують.  

У світогляді дитини вимальовується схема:

 ПОТРЕБА > ПОКАРАННЯ > ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБИ = ЛЮБОВ

А тепер уявіть! Дитина з такою внутрішньою життєвою схемою “отримання та відчуття любові” потрапляє в нове оточення, де відбувається геть інше: вона заявляє про свою потребу – її одразу ж задовольняють, без покарання.

Тоді схема вимальовується зовсім інша:

ПОТРЕБА > ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБИ = ???

 Психіка дитини спрацьовує на зміну «схеми» поведінки оточуючих її дорослих автоматично: якщо її не б’ють, то, скоріше за все, і не люблять!!!

 Батьки, непідготовлені до цього, починають хвилюватися: “Можливо, у закладі  від нас щось приховали? Можливо, ця дитина психічно або фізично хвора?” До того ж завжди знайдуться “добрі люди”, які скажуть: “Ось, взяли на свою голову…”. Навіть будуть радити повернути “неякісну дитину”, як якийсь товар!

 Приймаючи рішення про усиновлення, важливо усвідомити, що дитина – не цукерка, яку купив і, якщо вона не сподобалася, можна викинути у смітник або повернути. Взявши дитину за руку, в період адаптації батьки буквально тримають її «над прірвою». У разі якщо рішення про усиновлення прийняте поспіхом, без усвідомлення власного ресурсу та потреб дитини, факт повернення її до інтернатного закладу може стати для маленької людини точкою «неповернення». У дитини формується висновок: я погана, світ навколо – ворожий, довіряти нікому не можна. Другого шансу іншим дорослим дитина може і не надати, бо вже пережила зраду щодо себе з боку біологічних батьків та батьків-усиновлювачів.

Батькам потрібне спілкування

Період адаптації дитини до нових умов життя в родині триває від 1 до 3 років. У випадку прийняття дитини в родину не може бути швидких психологічних процесів, коли за 2 місяці всі проблеми батьків і дітей вирішено. Ні. Ці процеси – дуже глибинні, мають багато аспектів, про які батьки повинні знати та бути готовими до них.

Саме тому зараз обов’язковою умовою для потенційних усиновлювачів є проходження навчання. Курси для кандидатів на усиновлення – це дуже важлива й корисна річ. Знання вбережуть від численних помилок, іноді навіть фатальних. Крім того,  на курсах  є можливість познайомитися з такими ж батьками-усиновителями, фахівцями галузі, які при нагоді завжди зможуть підказати і допомогти.

Батькам ОБОВ’ЯЗКОВО потрібне СПІЛКУВАННЯ з людьми, які мають досвід виховання усиновлених або прийомних дітей, фахівцями служби у справах дітей, центру соціальних служб, лікарями, вчителями, психологами, вихователями тощо. Шукайте професіоналів, емоційно «своїх» людей, яким ви зможете повністю довіритися і чесно розповісти про те, що відбувається в родині і турбує вас та/або вашу дитину. Спільно ви зможете змінити хибні «схеми» минулого досвіду дитини на нові – правильні й гуманні та стати чудовими батьками саме для вашої дитини.

Поділитися:
Інші новини
Команда "Сирітству-ні!" вирушила на Миколаївщину за новими історіями дітей Новини
30 листопада 2021
Команда "Сирітству-ні!" вирушила на Миколаївщину за новими історіями дітей
Детальніше
Чому діти з інтернатних закладів частіше за  інших мають ФАС чи ФАСП? Новини
21 листопада 2021
Чому діти з інтернатних закладів частіше за інших мають ФАС чи ФАСП?
Детальніше
Від усиновительки до мами ДБСТ: скільки ж треба сил на таку самопожертву? Блог Анастасії Білоусової, фахівця програми "Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!" Новини
18 листопада 2021
Від усиновительки до мами ДБСТ: скільки ж треба сил на таку самопожертву? Блог Анастасії Білоусової, фахівця програми "Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!"
Детальніше