Програма «Рінат Ахметов ‒ Дітям. Сирітству ‒ ні!» на численні прохання користувачів порталу починає серію публікацій для майбутніх батьків-усиновителів, які замислюються над тим, щоб усиновити дитину.

Про головні моменти підготовки до усиновлення розповідає експертка  Фонду Ріната Ахметова, голова правління ГО «Всеукраїнське об’єднання “Право на сім’ю”» Світлана Клочко.

Початок дивіться тут:  Серія 1. Як налаштувати себе на усиновлення

«Гени візьмуть своє»: помилка чи реальність?

Про медичні особливості роботи з документами дитини ми будемо говорити трохи пізніше і доволі детально, зараз ‒ про інше.

Для того, щоб дитина формувалася як успішна та впевнена в житті особистість, їй потрібне сімейне середовище. Але родині не варто чекати від дитини швидких результатів (навіть коли дитина маленька!).

Процес адаптації до нових умов життя триває доволі довгий період часу – від 1 до 3-х і більше років. Протягом цього терміну дитина обов’язково буде «випробовувати» батьків і влаштовувати їм численні «екзамени»: на витримку і готовність до її приходу в родину, на любов і терпіння, на вміння її підтримати, захистити, не зрадити у важку хвилину. Це часто відбувається на підсвідомому для дитини рівні. На такі поведінкові прояви впливає багато факторів: важкий досвід втрати біологічної родини, неправильно сформована і викривлена модель сімейних стосунків, негативна модель виживання в інституційному закладі або навіть на вулиці, наявність депривації тощо.

Як наслідок, перш ніж довіритися новим батькам, дитина намагається набути впевненості в тому, що за будь-яких обставин нові мама і тато її не зрадять, не зречуться, не дозволять іншим ображати і кривдити, будуть проявляти любов і турботу, не зважаючи на її цілком прогнозований (враховуючи попередні обставини життя) неуспіх у школі, часто невміння  налагодити комунікацію як з дорослими, так і з однолітками, відсутність навичок гігієни та санітарії тощо. «Гени» в даному випадку взагалі ні до чого, тут працює виключно психологія.

Саме тому поруч із батьками, які усиновили дитину, обов’язково мають бути досвідчені фахівці (психологи, соціальні працівники, педагоги), які зможуть підказати, порадити, допомогти, підтримати, тобто ті обізнані й навчені люди, які не дадуть довести будь-яку складну (можливо, тільки у вашому сприйнятті) ситуацію до втрати ресурсності дорослих.

 Вірте в свою дитину, любіть і підтримуйте її, не чекайте швидких змін, дійте, якщо вона або стан її здоров’я цього потребують, звертайтеся за допомогою у разі потреби і не приховуйте проблеми. Ви точно такі не одні, а «двері відчиняють» тим, хто в них стукає.