Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Рінат Ахметов – Дітям.
Сирітству – ні!»
Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



«Треба було евакуйовувати майже третину закладів України, та ще й одразу!» Громадська діячка Дар’я Касьянова – про перші дні війни

Програма «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» продовжує спілкуватися з фахівцями соціальної сфери, щоб дізнатися про нові виклики, які з'явилися з початку вторгнення рф на територію України.

Наш гість сьогодні – відома громадська діячка Дар’я Касьянова, експертка Координаційного штабу з питань захисту прав дітей під час воєнних дій, голова правління «Української мережі за права дитини», директорка програм «СОС Дитячі Містечка України».

Дар’я, разом із організацією, була однією з перших, хто закликав напередодні вторгнення, аби вивезти дітей із закладів заздалегідь. Наскільки їм це вдалося та інші подробиці цього процесу    далі в інтерв’ю.

 

 Дар’є, ви та ваша організація були одними з перших зі сфери захисту дітей, хто ще з початку 2022 року бив на сполох щодо ймовірного вторгнення та потреби евакуації дітей із закладів. У вас була якась інформація, чи ви керувалися досвідом, чи інтуїцією, говорячи про необхідність підстрахувати наших дітей заздалегідь?

  Ні, ніякої інтуїції в мене не було. Як і більшість, я не хотіла вірити навіть у власні передчуття щодо вторгнення з боку росії. Але так чи інакше, ми ще в грудні 2021 року написали листа до Прем’єр-міністра України та всіх відповідальних у соціальній сфері від «Української мережі за права дитини».

Довідково: Українська мережа за права дитини – це представницький експертний та координаційний орган, що сформувався групою громадських організацій протягом 2014 року для посилення захисту прав дитини в Україні. Організація створена для консолідації зусиль й покращення координації між організаціями громадянського суспільства в Україні та їх впливу на державну політику у сфері забезпечення прав дитини. Фонд Ріната Ахметова є одним із засновників та активним членом мережі.

 Про що був цей лист?

  Про наше занепокоєння кількістю російських військ на наших кордонах. У зв’язку з чим ми просили на державному рівні створити якусь координаційну раду, яка б дозволила покроково продумати план евакуації дітей опікунів, прийомних батьків, дитячих закладів та ДБСТ.

Спочатку публічно ми не розголошували свого занепокоєння. Але після того як місяць нам ніхто не відповідав, я вирішила написати у власному Фейсбуку щодо цієї проблеми та мовчання. Відповідь від державних органів була миттєва – «стримуйте панічні настрої, все під контролем, все буде добре».

 Що саме підштовхнуло вас наполегливо діяти далі?

  У 2014 році я теж думала, що все швиденько скінчиться, але це виявилося не так. Можливо, цей досвід і підштовхнув. У січні 2022 року ми збирали дані про статусних дітей по 10-ти областях України. Ще з 2014 року ми знали – це зовсім не просте завдання.   

У лютому на нас вийшла представниця Уповноваженого з прав людини Аксана Філіпішина та попросила координації з ЮНІСЕФ. Я написала відповідний лист до ЮНІСЕФ, у якому просила їхнього голосу, який би підтримав нашу занепокоєність на державному рівні.

На понеділок 21 лютого ми, нарешті, вийшли на державний рівень, представили наші напрацювання по 10-ти областях щодо дитячих закладів, ДБСТ, опікунів тощо. Але все одно ми не встигли, а тільки розпочали діяти. До того ж чомусь не включили туди Київську область.

Чи вдалося вивезти когось до початку повномасштабного вторгнення?

– Ми встигли вивезти ДБСТ із Луганської та Київської областей на Західну Україну за два тижні до початку війни. А потім, коли почалися активні бойові дії, ми перевезли їх за кордон (Польща, Чехія, Італія, Австрія).

Батьки ДБСТ, до речі, навіть чинили опір. Спочатку вони сприймали це як відпочинок, потім – як покарання. Врешті-решт, коли почалася війна, вони були неймовірно щасливі, бо їхні діти не побачили всього того, що відбувалося з 24 лютого 2022 року. Адже російські війська зайшли саме через Бровари Київської області, де і проживали 16 ДБСТ в «СОС Дитячі Містечка». 

Звичайно, дуже хотілося, щоб усі інтернатні заклади були евакуйовані завчасно і щоб ніхто з дітей цього не бачив, щоб прийомні сім’ї та ДБСТ були вивезені або як мінімум були проінформовані про таку можливість. Але на жаль, не встигли цього зробити…

 

Чи можете Ви цю війну порівняти з ситуацією у 2014 році?

– Якісь моделі повторювалися, їх можна було передбачити: відключення зв’язку, світла, водопостачання, бомбардування вокзалів. Але загалом, війна в 2014-му та в 2022-му –  зовсім різні ситуації.

1. У 2014 році це було локально – Донбас. Тоді все починалося зі Слов'янська, потім Краматорськ, Горлівка, Донецьк і, відповідно, в Луганській області. А у 2022 році сталося все й одразу. Вмить.

2. Тоді, у 2014 році, ще були в країні місця безпеки. Ми могли вивезти дітей із якогось небезпечного міста у безпечне. Зараз в Україні такого місця не існує з першого дня війни.

3. Зараз вся Україна, всі діти майже у всіх куточках чують сирени, знають про вибухи. Тобто майже всі  травмовані психологічно, я вже не кажу про тих, хто потрапив від обстріли.

Зараз, у 2022-му, все інакше і набагато страшніше. Це зовсім інша війна. Ми з партнерами вивозимо дітей, наприклад, до Дніпра та на захід України. Але немає жодних гарантій, що в дорозі щось не трапиться, що поїзд не зупиниться через обстріли і ми будемо змушені терміново шукати автобуси, щоб  звідти вивозити дітей далі.

Це така справжня, страшна війна, в якій не можна нічого спрогнозувати.

  

– Коли вже почалася війна і швидка евакуація, що було найскладнішим?

Усе було складно.  Прикро те, що ми не зробили з 2014 року ніяких висновків. Тоді, коли почалася війна на Донбасі, було літо, можна було вивезти дітей у якісь санаторії чи інші місця. Але виявилося, що усі вони були зайняті, і ми розшукували, куди розмістити дітей.

Зараз з першого дня війни 2022 року все почалося відразу дуже інтенсивно та в усіх напрямах, і ми просто не знали, кого першим евакуйовувати, бо треба було вивозити одразу майже третину закладів України.

І перший страшний досвід – це Київщина, дитячий будинок у Ворзелі. 

– Нагадаю читачам, у дитячому будинку у Ворзелі знаходилося 50 дітей і вже 25 лютого в цей будинок дитини почали стріляти “Гради” рашистів…

– Перші 2 дні ще можна було когось евакуювати, і було куди евакуювати, але вони затрималися. І через бюрократичні моменти, і через те, що не всі співробітники закладу були до цього готові.

Тут треба ще нагадати, що таке інтернати. Це заклади, де знаходяться переважно діти, в яких є батьки. Крім них, є ще й статусні діти без батьків та батьківського піклування, чиїм законним представником є керівник закладу.  І коли керівник з якихось особистих причин не може виїхати, то заклад теж не може евакуюватися.

Перші два місяці директори розповідали мені, які в них життєві обставини: батьки з інвалідністю, господарство, ще щось, – через які вони не можуть евакуюватися.

З одного боку, евакуація – це справжня трагедія для кожного, хто з нею стикався. І керівники закладів  – такі ж люди. Але з другого боку – там діти, за яких вони несуть відповідальність. І де знайти той баланс? Не кожен з керівників мав відповідь на це важке запитання.

Тому для нас евакуація кожного закладу – то спочатку велика робота з переконання директорів. Ми постійно говоримо, роз’яснюємо, умовляємо, навіть лякаємо та плачемо.

 

– З якою з областей було найскладніше щодо умовлянь?

– Із тими областями, які знаходяться під постійною загрозою атак з боку рф. Не можемо вмовити два великі дитячі будинки вивезти дітей, хоча вони сидять у бомбосховищах. До початку травня деякі директори стійко залишалися на місцях  і не евакуйовувалися.

Також, в іншій області один із закладів взагалі евакуювався лише з медичною сестрою, хоча співробітник, який обіймає дану посаду, не може бути законним представником дітей закладу.

Але війна є війна. Зараз напрацьовуємо законодавчу базу, щоб врахувати і ці моменти.

У деякі області ми взагалі не встигли, бо територія була заблокована…

– Маєте на увазі заклади та батьків у Маріуполі?

– У тому числі. Щодо Маріуполя: в перші дні вивезли дитячий будинок «Центр опіки», кілька ПС та ДБСТ, виїхали діти з центру «Пілігрим».

Я була на зв’язку з декількома маріупольськими ДБСТ. Спочатку вони питали: «А куди ви можете нас перевезти?» Я перелічила міста в Україні та за її межами. І ось поки вони думали, на жаль, взагалі зникла можливість їх вивезти.

Подібна ситуація  була і з Харківщиною, територіями, які вже на початку травня були заблоковані. Ми не могли вивезти звідти кілька ДБСТ.

Також на Харківщині дуже складно вивозили дітей з центрів психологічної реабілітації. Були приклади, коли співробітники сиротинців просто розбирали по власних домівках цих дітей, аби хоч якось їх прихистити.

 

Поділитися:
Інші новини
Триває конкурс малюнку для дітей! Твір учасниці з Києва "Два всесвіти" Новини
24 червня 2022
Триває конкурс малюнку для дітей! Твір учасниці з Києва "Два всесвіти"
Детальніше
Стартує реєстрація на онлайн-тренінг «Втрати під час війни: як говорити про них з дітьми?» з Любов’ю Лоріашвілі Новини
23 червня 2022
Стартує реєстрація на онлайн-тренінг «Втрати під час війни: як говорити про них з дітьми?» з Любов’ю Лоріашвілі
Детальніше
Дар'я Герасимчук - про кількість тимчасово влаштованих дітей, подарунок нашим вчителям від Google та евакуацію Новини
22 червня 2022
Дар'я Герасимчук - про кількість тимчасово влаштованих дітей, подарунок нашим вчителям від Google та евакуацію
Детальніше