Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Рінат Ахметов – Дітям.
Сирітству – ні!»
Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



"Ангелінка спочатку боялася виходити з кімнати". Історія усиновителів Євгенії та Максима Сєнцових (Друга частина)

З  усиновителями Максимом та Євгенією Сєнцовими з Чернігова  програма «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» познайомилася завдяки соцмережам. Максим написав на нашу сторінку – прохав зняти з порталу Веронічку, бо вона щойно знайшла нову сім’ю. Щасливі батьки запостили фото з дівчинкою по дорозі додому, і ця новина швидко розповсюдилася у мережі.

https://sirotstvy.net/ua/news/new-veronichka-znayshla-novykh-bat%60kiv/

 

Програма «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» домовилася з батьками поспілкуватися через декілька місяців після періоду адаптації. Ось тоді виявилося, що Максим та Євгенія взяли у свою родину вже третю (!) сироту, анкету якої побачили на нашому порталі. Ще у 2018 році подружжя усиновило чотирирічну Ангеліну та дворічну Ніколь, маючи двох рідних синів!

Подробиці життя дивовижної багатодітної родини Сєнцових з’ясовувала Анастасія Білоусова, фахівець програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!».

Початок дивіться тут:

https://sirotstvy.net/ua/real-life-stories/stories-of-children-and-families/mama-tato-treba-zabyraty-bil%60she-ditey-z-internativ-istoriya-usynovyteliv-maksyma-ta-evgeniyi-sentso/

 

ПЕРША ЗУСТРІЧ З ДІВЧАТКАМИ

«Перше відчуття, що це наші, з’явилося вже після перегляду відеоанкет дітей на порталі sirotstvy.net, – каже Євгенія Сєнцова, мама-усиновителька. – Але я знала: треба ще подивитися, намагалася себе відговорити від цієї справи. У нас і так двоє рідних. Передивлялася світлини інших діток на порталі, але постійно поверталася до анкети Ангеліни з Ніколь».

«Я по відеоанкетах діток спочатку не дуже захопився, але сказав дружині: «Давай поїдемо, подивимося, а далі вирішимо, – згадує Максим Сєнцов, тато-усиновитель. – Під час першої зустрічі Ангеліна підійшла до мене, стала як солдатик і дивиться на мене. Вона стоїть переді мною, і  я розумію, що відтепер у мене є доня.

Ніколь тоді була на операції у Києві, і ми її навіть не бачили, а вже написали заяву на згоду забрати до себе обох дівчаток.  Щоправда, потім, через тиждень, нам все ж таки довелося переписувати ще раз згоду, але для нас це були лише моменти очікування. Я відчував, що вони вже наші».

«Коли ми побачили Ніколь, трошки були шоковані тим, яка ж вона маленька! – згадує мама. –  У свої два рочки вона важила сім кілограмів і мала  72 сантиметрів зрісту! Вона виглядала, як піврічна дитина, а не дворічна. Директорка закладу ще дивувалася: «Таких діток, як Ніколь і Ангеліна, зазвичай тільки іноземці наважуються забирати. Серед українців ми таких сміливих батьків рідко зустрічаємо». Побажала нам усього найкращого, була дуже задоволена і потім приємно здивована, коли  через два роки ми зателефонували щодо Веронічки».

 

ПОЯВА ТРЕТЬОЇ ДОНІ

Як ми вже писали, дворічну Вероніку подружжя Сєнцових побачили на Фейсбук-сторінці «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!». «Я зайшла подивитися, чи можливо там є дівчатка, які були в одній групі з нашою Ангеліною, – згадує мама. – Вони особливо запали мені в душу. Я спочатку хотіла просто їх пропіарити – розповсюдити інформацію серед своїх знайомих у Фейсбуці. В око впала анкета Вероніки. Вона зовні дуже схожа на нашу Ніколь. Не пройшло і місяця, як чоловік каже: «Нам же чотирьох діток вистачить?» І тоді я зрозуміла, що саме час розказати і про Вероніку».

«Я просто пожартував, – додає Максим Сєнцов. – Але як кажуть, у кожному жарті є частина правди. Знаючи свою дружину, я відчував, що Ангеліна та Ніколь – це ще не все».  До того ж з Веронікою нам вже було значно легше, бо ми пройшли «школу бойових дій» із Ангеліною та Ніколь. Тут і адаптація, і деривація – багато чого починає вилізати кожного дня. Але для нас тепер все це не стільки проблеми, а скоріше квест, який треба пройти. До того ж,  ми нарешті потрапили на навчальні курси для опікунів і багато почули цікавенького та корисного про дітей із закладів.

Не зрозуміло було, як буде проходити побачення з дитиною під час карантину, тому ми зателефонували керівникові закладу, щоб нагадати про себе і попросили допомогти в організації зустрічі з Веронікою. Після онлайн-побачення не пройшло і тижня, як відбулося засідання міськвиконкому – і нам дозволили її забрати додому».

 

 

МОМЕНТИ АДАПТАЦІЇ СТАРШОЇ ДОЦІ

«Молодшим адаптуватися доволі легко, а ось чотирирічній Ангеліні вже трошки було складніше,  – розповідає мама-усиновителька Євгенія Сєнцова. – Було багато моментів, на які спочатку ми не знали, як реагувати. Наприклад, Ангеліна категорично відмовлялася спати окремо, і перші дні засинала тільки з нами. Потім погодилася бути в кімнаті з братиком Сєвою, який молодше її на рік. Засинала біля нього у ліжечку. Добре, що ми багато читали і знали, що це просто адаптація.

Далі виявилося, що Ангелінка боялася виходити з кімнати аж до ранку, поки Сєва не прокинеться. Коли бувало, що вона не витримувала, мокру піжамку складала біля дверей та знову лягала спати. І тепер ми ще долаємо її звичку чекати до ранку, навіть коли їй зле, аж поки хтось не прокинеться і не покличе нас у кімнату.

Щодо Вероніки, то вона з самого початку нашої зустрічі була більш розвинута, ніж Ангеліна та Ніколь. Була активною, вміла гратися іграшками. Вона дуже швидко влилася у нашу родину, і здається, що завжди була і живе з нами зі свого народження».

 

ПОРАДИ МАЙБУТНІМ БАТЬКАМ

«Дуже важливий момент: не просто закохатися у фото чи відеоанкету на порталі, а побачити дитину в реальному житті, – радять Сєнцови. – Адже це «дві різниці» – онлайн та реальне життя. Вам треба придивлятися, як дитина говорить, ходить, реагує на вас та оточуючих. Які взагалі у неї реакції на те, що відбувається навколо. Це допоможе зрозуміти, як поводити себе і що робити у першу чергу. Дуже важливо відрізняти діток з алкогольним синдромом, яких дуже багато у закладах. Це допоможе не лякатися, а зрозуміти, як виховувати таку дитину, якою повинна бути поведінка батьків.

 

Детально про алкогольний синдром дітей,  як його виявити і що робити – у відповідному семінарі за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=jSatlT9ETs4&t=44s

 

Не боятися діагнозів! Усі ці страшні назви, що вам нададуть у закладах, не завжди відповідають дійсності. Навіть якщо і підтвердився діагноз, це ще не вирок. Не треба сприймати усілякий діагноз як остаточний і невиліковний. Будь-яку хворобу можна ретельно обстежити, лікувати, а потім систематично проходити лікувальні або реабілітаційні курси.

Бажано відсікати усі плітки та жахливі історії про усиновлених діток, ліпше знайти час і пройти курси для усиновлювачів (опікунів, прийомних батьків). Це допоможе реально дивитися на абияку проблему з дітьми – як біологічними, так і рідними, і пройти цей квест виховання якнайкраще». 

 

 

Поділитися:
Інші новини
«Мама мене била об батареї, а її брат випив та викинув мене у вікно». Блог Анастасії Білоусової, фахівця програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» Новини
27 листопада 2020
«Мама мене била об батареї, а її брат випив та викинув мене у вікно». Блог Анастасії Білоусової, фахівця програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!»
Детальніше
«На першій зустрічі дитина злякалася чоловіка, це нормально для першого побачення?». Відповідь психолога на запитання користувачів порталу Новини
26 листопада 2020
«На першій зустрічі дитина злякалася чоловіка, це нормально для першого побачення?». Відповідь психолога на запитання користувачів порталу
Детальніше
«Коли чую, що усиновителям не треба боятися діагнозів, трошки дивуюся».  Досвід мами-опікуна Тетяни Кобилінської Новини
24 листопада 2020
«Коли чую, що усиновителям не треба боятися діагнозів, трошки дивуюся». Досвід мами-опікуна Тетяни Кобилінської
Детальніше