З мамою-опікуном Наталією Ткачовою програма “Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!” познайомилася завдяки програмній сторінці Faсebook Сирітству-ні!   Наталія Анатоліївна вразила нас своїми мотивуючими коментарями, якими вона підбадьорювала майбутніх кандидатів, що тільки планують взяти дитину у свою сім’ю. 

Звісно, ми бажали познайомитися з такою мамою! І виявилося, що Наталія Анатоліївна має 5 рідних діток, і ще 6 - під опікою. Особливо приємно було дізнатися, що свою першу дитину Наталія Анатоліївна взяла під опіку завдяки світлинам на порталі “Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству  - ні!”. Але почнемо з початку.

“Ми з чоловіком мріяли про прийомну родину ще з 2015 року, - розповіла нам Наталія Анатоліївна.- Але нас почали відмовляти, аргументуючи, що в чоловіка прописка у Шахтарську (це місто зараз знаходиться на непідконтрольній Україні території - Авт.). 

У Кривому Розі ми купили великий будинок, де є всі умови: великі кімнати, садочок, басейн. В нас 5 рідних дітей, але старші повиростали і пішли у доросле життя, а великий будинок великий залишився. Як залишилося і моє гаряче бажання чути тут дитячій сміх! Так ми з чоловіком і вирішили: чому б не взяти до себе дітей з дитбудинку? А що може бути важливіше цього? Я не уявляю, що буду робити без дітей, без онуків, тому чим більше їх буде, тим краще. Рух - це життя! Так ми з чоловіком стати опікунами. 

Коли мені кажуть: “Ви ж опікун, це тільки до 18 років”, я дивуюся. Як це - тільки до 18? А далі що, я повинна їх забути чи викинути? Ні! Вони мої і після 18 років. Хочу дати їм гарну освіту, і вони ще потребуватимуть моєї допомоги, поки встануть на власні ноги. Після 18 років складнощів не менше, і мама особливо потрібна дітям у ці роки! Адже тоді дитина залишається сам на сам із дорослим життям, не знає, ні як влаштуватися на навчання, не вміє обирати  оточення і уникати асоціальних знайомств.

Мрію, щоб вони закінчили вуз, хай на комерційній основі, і отримали комфортну їм роботу за своїм фахом. Я взяла 6 діток для того, щоб дати їм щасливе майбутнє, а вони щоб привезли мені онуків. 

Першу доню - 12-річну Олександру (ми звемо її - Шурик) взяли під опіку саме, побачивши на порталі “Сирітству - ні”. Це був найкращий ресурс, де можна відкрити й подивитися світлини дітей у будь який час з будь-якої області. Шуріка ми обирали серцем, і навіть перші 9 місяців навіть не оформляли соцвиплату, яка надається опікунам, щоб ніхто не казав, що ми це зробили заради грошей. 

Так сталося, що Шурика прийшлося повернути в інтернат. Але зараз Саші вже 17 років, вона вчиться у Мелітополі в училищі, щоліта приїжджає до нас і живе до початку занять, а згадувати ті часи не дуже любить.

Після того повернення ми не опустили руки, а почали шукати нових діток. Обрали одну, а забрали - чотирьох”.

(Що сталося далі - читайте наступної п’ятниці)