Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Рінат Ахметов – Дітям.
Сирітству – ні!»
Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



“Коли побачила, який же Славко худесенький, і як він ледь не падає у цих величезних черевиках “радянських часів”, то заплакала”. Олена Мехедько: історія прийомної мами. Частина 1

Історія прийомної мами Олени Мехедько дивовижна тим, що наміру брати дітей із закладів вона ніколи не мала. Навіть не замислювалася над темою сирітства. Створила власну родину з коханим чоловіком, народила дитину. До 2009 року і уявити не могла, що буде мамою для вісьмох діток, з яких 7 - прийомних, та очолить єдине ДБСТ у їхньому селищі Велика Новосілка на Донеччині та стане вірним, добрим другом Фонду Ріната Ахметова.


“Хотіла почати нове життя”

«Мабуть, мій шлях до прийомного батьківства почався тоді, коли я повернулася з Дніпропетровська в рідні Великі Новосілки у 2007 році, – згадує Олена Олександрівна. – Перше моє заміжжя закінчилося розірванням шлюбу… Хотілося почати нове життя. У рідному селищі мені запропонували очолити місцевий РАГС. Саме завдяки цій роботі я вперше побачила соціальне сирітство: що трапляється у сім’ях, якими можуть бути жахливі умови та скалічені долі. Знаєте, думки про цих дітей, залишених в інтернатах, спочатку народжуються в серці, а потім доходять до розуму. І в цих суперечках між серцем і розумом я поступово приходила до рішення ‒ стати прийомною мамою. Хоча тоді, у 2007 році, до того ще було далеко! Ми постійно спілкувалися із колегами зі служби у справах дітей, адже реєструвати дітей батьків, які навіть власного паспорта не мають, – справа нелегка. А я була не тільки головою РАГСу, а ще й входила до складу комісії з питань захисту прав дітей нашого регіону. Саме так, завдяки роботі, я й зустрілася із біологічною мамою моїх майбутніх діток.


Труднощі у РАГСі

У дитинстві вона нічого доброго від своєї мами не бачила, бо та постійно пила. Симпатична дівчика вперше народила дитину в 2006 році, тоді їй було 17. А в 2007 році в неї з’явилася друга дитина. Батько дитини, як першої, так і другої, хутко зник. «Знову хлопчик? ‒ сказала молода мама після пологів. ‒ Ні, в мене вже є. Я хочу дівчинку». І пішла. Вона і сама була ще зовсім дитиною… А головний лікар повідомив про це службу у справах дітей і мене, бо саме тоді я почала працювати у РАГСі, а ще долучилася до комісії. Треба якось зареєструвати хлопчика. Але як? У мами було тільки свідоцтво про народження, видане в Астраханській області РФ! Мама навіть допомоги від держави не могла отримати через брак паспорта, а на ці гроші в нашому селищі можна було б хату купити чи ремонт добрий зробити. Але, на жаль, мама не поспішала за документами, як тільки її не просили. У нас був дуже добрий начальник служби у справах дітей, який умовляв, знайшов гроші на проїзд до Харкова, де б їй зробили паспорт. Але це не допомогло. Гроші юна мама взяла, але в Харків не поїхала, тут їх і прогуляла.


“Хай буде Славіком”

Навіть щоб назвати хлопчика, ми всім селом її ловили. «Я не знаю, ‒ сказала мама, коли заспокоїлася і зрозуміла, чому її шукали та взагалі про що йде мова. ‒ Його тата звали Славіком, ось хай і буде Славіком». Так, хлопчика стали звати Славою і віддали до дитячого будинку. Ще через рік, у 2008, горе-мама народжує дівчинку. Служба у справах дітей б’є на сполох, збираємо комісію, щоб вирішити, що робити ‒ троє дітей! Офіційних відмов від мами немає, але без належного догляду три дитини ‒ це вже занадто. На комісію мати приходить, ще раз підтверджує, що не хоче відмовлятися від дітей, що буде виховувати… Словом, тоді, у 2008 році, їй повірили. Але нічого доброго з цього не вийшло.


Терпець урвався

Життя дітей проходило таким чином: до морозів вони жили з мамою у розваленій хаті, з холодами служба забирала їх у дитячий будинок до весни. Після чергової комісії, на якій мама обіцяла доглядати дітей, вони деякий час навіть зимували в лікарні. За їжею бігали до старенькї сусідки, яка кормила, чим могла. Старший зранку прибігав до бабусиної ділянки, відчиняв сарай із курами, годував птицю, збирав яйця й приносив бабусі. Та робила сніданок, давала хліб. Із цим скарбом хлопчик повертався назад і годував сестричку й маму. Так, може, і досі продовжувалося б, але сусідка не витримала, написала заяву до служби у справах дітей. Після того малечу відправили до інтернату.



Рішення стати прийомною мамою

У кінці 2009 року я вдруге вийшла заміж. Хотіли дитину, але не склалося. Тому згодом прийняли рішення взяти дитину із закладу. Я часто ловила себе на тому, що думаю саме про діток моєї сусідки, горе-мами. Знаєте, цей процес прийняття ситуації, що ти можеш взяти дитину із закладу і виховати її, як рідну, відбувається дуже поступово. Коли вже я сама це прийняла, то почала говорити з чоловіком. Він довго не сперечався, погодився. Ми швидко здали всі документи, пройшли курси і поїхали в дитячий будинок.


Перше побачення

Славкові тоді було 2,5 роки, а діагнози в нього були один страшніший за другий! Він ледь не вмер, тоді медсестри запросили священника, щоб похрестити його, про всяк випадок. Коли його вивели до нас, я злякалася. Наче з Бухенвальду! Худесенький такий, у дивному померанчевому костюмчику, він ледь перебирав ніжками у великих черевиках, нових, але дуже старомодних, придбаних мабуть ще за радянських часів… Медсестра, що вела його за руку, одразу спитала: «Прикормку взяли?» «Яку прикормку?» ‒ не зрозуміли ми. «Так… Зрозуміла. Перший раз?» Ми кивнули: «Нам сказали, що дитина дуже хвора, треба спочатку зрозуміти, чим можна кормити…»



Медсестра позіхнула: «Добре, чекайте». Залишила біля нас Славу і кудись пішла. Поки її не було, ми навіть не рухалися, дивилися на Славу, а він ‒ на нас. Медсестра повернулася з галетним печивом і каже дитині: «Так, Славко, це ‒ мама, ‒ і віддає мені перше печиво, друге віддає моєму чоловіку, –це ‒ тато!» «Все, займайтеся, я пішла». Після цього першого побачення ми до самого ранку з чоловіком майже не розмовляли. Кожен думав. Навіть ніч не спали, просто лежали мовчки. А зранку знов поїхали у заклад…

(Що було далі ‒ читайте наступної п’ятниці)


Відеоісторія ДБСТ Олени Мехедько




Поділитися:
Інші новини
NEW!!! 30 нових світлин дітей-сиріт з Вінницької області завантажені на наш портал Новини
24 жовтня 2021
NEW!!! 30 нових світлин дітей-сиріт з Вінницької області завантажені на наш портал
Детальніше
“Хочу всиновити дитину, яку б звали Ганнуся. Підкажіть адресу, куди їхати?” Блог Анастасії Білоусової, фахівця програми “Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні” Новини
20 жовтня 2021
“Хочу всиновити дитину, яку б звали Ганнуся. Підкажіть адресу, куди їхати?” Блог Анастасії Білоусової, фахівця програми “Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні”
Детальніше
NEW!!! Ще 50 нових світлин дітей Житомирщини завантажені на наш портал Новини
17 жовтня 2021
NEW!!! Ще 50 нових світлин дітей Житомирщини завантажені на наш портал
Детальніше