Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Рінат Ахметов – Дітям.
Сирітству – ні!»
Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



«Мама, тато, треба забирати більше дітей з інтернатів!» Історія усиновителів Максима та Євгенії Сєнцових. (Перша частина)

З  усиновителями Максимом та Євгенією Сєнцовими з Чернігова  програма «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» познайомилася завдяки соцмережам. Максим написав на нашу сторінку – прохав зняти з порталу Веронічку, бо вона щойно знайшла нову сім’ю. Щасливі батьки запостили фото з дівчинкою по дорозі додому, і ця новина швидко розповсюдилася у мережі.

https://sirotstvy.net/ua/news/new-veronichka-znayshla-novykh-bat%60kiv/

Програма «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» домовилася з батьками поспілкуватися через декілька місяців після періоду адаптації. Ось тоді виявилося, що Максим та Євгенія взяли у свою родину вже третю (!) сироту, анкету якої побачили на нашому порталі. Ще у 2018 році подружжя усиновило чотирирічну Ангеліну та дворічну Ніколь, маючи двох рідних синів!

Подробиці життя дивовижної багатодітної родини Сєнцових з’ясовувала Анастасія Білоусова, фахівець програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!».

 

ДИВОВИЖНА ДОМОВЛЕНІСТЬ

«Мрія стати прийомними батьками виникла в нас дуже давно, – розповідає мама Євгенія. – Я народила першу дитину – ми домовилися з чоловіком, що коли в нас буде троє рідних діток, ми візьмемо ще одного з інтернатного закладу. Коли ми планували третю дитину, у 2018 році, я раптово прочитала у соцмережах розповідь однієї мами, яка взяла дитину з дитбудинку. Прочитала і подумала: чого чекати? Чому не зараз?

Почала розповідати чоловіку різні історії сиріт, готуючи його до такого рішення. Я випадково натрапила на фейсбук-сторінку програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству -– ні!», передивлялася відео і зупинилась на двох сестричках: Ангеліні (4,5 рочків) та Ніколь (2 роки). Пізніше показала відео чоловікові та запропонувала почати збір документів».

 

РОЗМОВА ЗІ СТАРШИМ СИНОМ

Далі треба було підготувати до такого рішення рідних. «Молодшому синові було три роки, тому його попередили перед самою зустріччю з дівчатами, – розповідає мама. – А ось старшому – дев’ять років – ми розповідали, що є дітки, які не мають батьків і живуть самотньо у закладах. Він дуже співчував таким дітям і навіть сам дійшов висновку: «Мама, тато, треба забирати якомога більше дітей звідти!»

«Тут головне було грамотно відповідати на запитання сина, – додає батько. – Я тоді вже прочитав книгу Людмили Петрановської «Дитина двох сімей», знав багато історій і вже приблизно розумів, як треба відповідати на непрості запитання щодо сирітства. Гадаю, це допомогло встановити правильні відносини між синами та дівчатками».

 

ДОМОВЛЕНІСТЬ ІЗ РІДНИМИ

А ось рідним треба було надати певний час, аби звикнути, що в їхній родині з’являться усиновлені дітки. «Моя мати спочатку не дуже сприйняла цю ідею, але з часом все змінилося на краще», – каже Максим.

«Взагалі фрази типу: «Вам своїх дітей мало?» як правило, казали малознайомі нам люди, – розповідає Євгенія. – На що ми відповідали приблизно так: «Так, нам своїх мало». І досі на запитання: «У вас і так п'ятеро, може, вже досить?» ми робимо здивовані обличчя і кажемо: «Подивимося через декілька років».

 

ОФОРМЛЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

«Я багато чую, що виникають проблеми з оформленням  документів для усиновлення, дуже багато довідок тощо, – продовжує розмову мама. – Але якщо є мета, все складається швидко і саме по собі.  Ми спеціально не шукали діток особливого віку та відсутніх діагнозів, а це просто збіг обставин. Побачили, оформили, зустріли, полюбили та привезли додому.  Я вважаю, що проблеми виникають у тих, хто хоче здорову та маленьку дитину до двох років. Це майже нереальні критерії для дітей-сиріт».

«Коли ми прийшли до служби у справах дітей і сказали, що хочемо усиновити сестричок Ангеліну та Ніколь, нас не сприйняли серйозно, – розповідає батько. – Дали перелік документів, які треба, налякали діагнозами і сказали з посмішкою: «Ну йдіть, збирайте». Мабуть, вони думали, що ми не повернемося. Але ми повернулися через два тижні…

Після цього служба нас постійно підтримувала і допомагала. Другий раз – із Веронічкою, ми взагалі тільки запитали про неї, нам одразу сказали, які документи збирати і швидко домовилися про зустріч. Єдине – перший раз нас постійно перепитували: «А воно вам треба? Ви не передумали? А вам саме ці дівчатка сподобались?»

 

У ЗАКЛАДІ

«Коли, нарешті, домовилися і приїхали у заклад, нам знов задали це дивне питання: «Ви не передумали?» Звісно, ні! Чому б ми тоді телефонували та перепитували?! Хоча ми розуміли: вони перепитують, бо знають багато різних історій про розусиновлення, але все одно, це трошки дратувало.

Виявилося, що обидві дівчинки мали відставання у розвитку. Наприклад, дворічна Ніколь тільки почала ходити, майже нічого не вміла говорити, не грала іграшками, бо не вміла. У свої два рочки вона поводила себе як немовля».

 (Що було далі – читайте наступного тижня)

Поділитися:
Інші новини
«Мама мене била об батареї, а її брат випив та викинув мене у вікно». Блог Анастасії Білоусової, фахівця програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» Новини
27 листопада 2020
«Мама мене била об батареї, а її брат випив та викинув мене у вікно». Блог Анастасії Білоусової, фахівця програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!»
Детальніше
«На першій зустрічі дитина злякалася чоловіка, це нормально для першого побачення?». Відповідь психолога на запитання користувачів порталу Новини
26 листопада 2020
«На першій зустрічі дитина злякалася чоловіка, це нормально для першого побачення?». Відповідь психолога на запитання користувачів порталу
Детальніше
«Коли чую, що усиновителям не треба боятися діагнозів, трошки дивуюся».  Досвід мами-опікуна Тетяни Кобилінської Новини
24 листопада 2020
«Коли чую, що усиновителям не треба боятися діагнозів, трошки дивуюся». Досвід мами-опікуна Тетяни Кобилінської
Детальніше