Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Рінат Ахметов – Дітям.
Сирітству – ні!»
Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



Прийомна сім'я Інни Гершун: «Я завжди хотіла двох синів і здійснила свою мрію!»

Прийомній сім’ї Інни Гершун із Макіївки Донецької області нещодавно виповнилося 11 років. Мама Інна виховує  Максима та Марка ще змалечку – забрала додому, коли обом було по чотири рочки. Одного з них, Марка побачила на порталі sirotstvy.net, що стало стимулом скоріше оформити документи і забрати дитину до себе в сім’ю. З того часу багато чого трапилося.

Родина Гершун брала участь у багатьох заходах Фонду Ріната Ахметова, декілька разів була на футбольних матчах і тренуваннях, які Фонд проводив для дітей спільно з «Шахтарем», ходили на екскурсії на телеканал «Україна». Зараз 14-річний Марк став учасником проєкту «Рінат Ахметов – Дітям. Мирне літо». Про життя сім’ї спеціалісти програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» поговорили з 42-річною прийомною мамою Інною Гершун.

ВІД МРІЇ ДО ДІЇ

«Я завжди мріяла, що в мене буде двоє синів, – згадує прийомна мама. – Але до ідеї, щоб взяти діток із закладу, я прийшла поступово. До того ж, на початку нульових тема усиновлення ще була доволі закритою. Я почала читати літературу, сиділа на інтернет-форумах. Після такого цілеспрямованого моніторингу я зрозуміла, що прийомні батьки – це звичайні люди, а прийомні діти – звичайні малюки. Згодом я укріпилася в думці, що хочу взяти дитину, і почала збирати документи. Це було наприкінці 2008 року».

Вже за місяць у службі у справах дітей Інні запропонували чотирирічного хлопчика. «Мені показали фотокартку, вірніше ксерокопію, – продовжує Інна. – Фото було вкрай невдале. Маленьке, худеньке хлопченя в курточці навиворіт… Але я вже на форумах начиталася, що не варто особливої уваги надавати фотографіям – вони можуть не відповідати дійсності на 100%. Я вирішила познайомитися з цим хлопчиком».

ЦЕ МОЯ МАМА!

«Скажу відверто, я не одразу зрозуміла, що Максимка – мій. Хлопчик мені сподобався, але рішення забрати його прийняла не одразу, Каже Інна. – Я його нафотографувала, прийшла додому, почала роздивлятися фото. Мені здається, що це Максимка вибрав мене, а не я його. Він одразу пішов на контакт, а я поводила себе досить стримано. Я просила не представляти мене одразу як потенційну маму, але вже за десять хвилин знайомства він називав мене не інакше, як мама. Дуже старався мені сподобатись. Посміхався постійно. Інших дітей з групи прямо-таки відганяв від мене, мовляв, це моя мама.

 Адаптація дитини у новій сім’ї відбувалася абсолютно безболісно. Максимка так швидко призвичаївся у нас, ніби ми завжди були разом. Він виявися таким, як я мріяла, справжній хлопчисько: сміливий, кмітливий. Просто дивовижний! Вже тоді він почав просити у мене братика. Це був 2009-й, а у 2010-му ми вже взяли Марка».

ПОБАЧИЛА МАРКА НА САЙТІ І ВИРІШИЛА ПОКВАПИТИСЬ

«Марка я побачила майже випадково, на волонтерському заході – розповідає прийомна мама. – А коли у цей час ще й на порталі «Сирітству – ні!» з’явилася його анкета, зрозуміла: досить чекати, треба поквапитись, аби його не забрав хтось інший. Він був такий симпатичний чотирирічний хлопчисько – очей не відведеш! Так в мене стало двоє прийомних синів, і я жодного разу про це не пожалкувала, навпаки, вважаю, що здійснила свою мрію!»

 

Адаптація Марка проходила трошки інакше, ніж Максима. Марк усе своє життя до зустрічі з Інною провів в будинку дитини та лікарні, де пролежав цілий рік, і нічого не бачив. «Тому, коли він не знав, як себе поводити, просто дивився на Максима і копіював його поведінку, – каже Інна  Гершун. – Саме тому, що був постійно поруч старший братик, адаптація пройшла доволі вдало. До того ж в них ще й різниця лише рік, і поруч був зрозумілий йому хлопчик. Єдине – перший рік Марк багато хворів, ми тричі лежали у лікарні з бронхітами та пневмоніями. Через рік все налагодилося, і з того часу він майже не хворіє.

У шкільний процес Максим і Марк увійшли доволі швидко та без зайвих перешкод. У Макіївці Максим закінчив два класи, а Марк – тільки перший, як у 2014 році почалася війна…»

 

МИ ДУМАЛИ, ЩО ЇДЕМО НЕНАДОВГО

«Тоді ми поїхали відпочивати у Крим, – згадує Інна. – А коли повернулися, бойові дії швидко розгорталися. Керівництво моєї фірми запропонувало переїхати до Києва. Ми думали, що це тимчасово. Я навіть коли складала речі, шкільні залишила – була впевнена, що до вересня повернемося. Ну, на крайній випадок, мама мені їх надішле поштою. Ми встигли виїхати, тоді ще були прямі потяги з Донецька до Києва. Хоча у поїзді вже не було білизни, кудись вона раптово поділася. Потім мама привезла нам речі сама. Так досі ми вдома не були. Мама періодично навідується у нашу квартиру в Макіївці. Там донині є дитячі меблі, які ми спеціально придбали для Максима і Марка: шведська стінка, спортивний куточок, мати, велосипеди. З усього цього діти вже виросли, так і не встигнувши скористатися».

 

ЖИТТЯ У КИЄВІ

«Тоді нам дуже допомогла фірма, в якій я працюю вже багато років, –продовжує розповідь мама хлопчиків. – Спочатку директор орендував нам житло під Києвом. Так ми вперше опинилися у селі. Мої російськомовні діти опинилися в оточенні україномовному. Спочатку їм було незвично, але там була дуже гарна школа. Класи маленькі, по 8-12 діток, це дуже допомогло їм адаптуватися, підтягнути знання.

Потім ми переїхали до Києва і вже п’ять років знімаємо житло тут. Із орендарями нам дуже поталанило. Вони дозволили перевезти сюди нашого кота, а потім ще взяти й собаку.

Навчання, мабуть, єдине, що мене трошки засмучує. Ми вже змінили декілька шкіл із переїздами, а зараз шукаємо ту, де у класах невелика кількість діток, а вчителі зацікавлені у процесі навчання. Максиму навчання дається досить складно, Марку легше з цим. Взагалі вони в мене люблять спорт, спробували себе у боксі, футболі, карате, велоспорті.  Марк нещодавно опанував кубик Рубіка, тепер мріє самотужки навчитися грати на гітарі. А ще він вивчає англійську, вже намагається спілкуватися нею вдома».

 

МАЙБУТНІМ БАТЬКАМ

«Майбутнім прийомним батькам і усиновителям я раджу не сумніватися у своїх силах. Діти – то дивовижне, бурхливе, тривожне, але все ж таки щастя! Як вони вчилися кататися на ковзанах, велосипеді, роликах, плавати в морі, – все це найщасливіші миті мого життя. Не бійтеся проблем і діагнозів,  які ви побачите в медкарті. Багато з них можна подолати, з усім можна жити, працювати, творити, спілкуватися. Головне  сприймати прийомних як рідних. Сім’я усе може подолати разом. Це потужна сила».

Поділитися:
Інші новини
Сьогодні свій день народження святкує наш експерт та дитячий психолог - Любов Лоріашвілі! Новини
26 лютого 2021
Сьогодні свій день народження святкує наш експерт та дитячий психолог - Любов Лоріашвілі!
Детальніше
“З чого починати усиновлення? Спочатку зібрати документи згідно інтернету, чи спочатку йти до служби?” Відповідь на запитання користувачів порталу Новини
24 лютого 2021
“З чого починати усиновлення? Спочатку зібрати документи згідно інтернету, чи спочатку йти до служби?” Відповідь на запитання користувачів порталу
Детальніше
NEW!!! 25 світлин малят-сиріт із Закарпатської області щойно завантажені на наш портал Новини
22 лютого 2021
NEW!!! 25 світлин малят-сиріт із Закарпатської області щойно завантажені на наш портал
Детальніше