Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Рінат Ахметов – Дітям.
Сирітству – ні!»
Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



Прийомна сім'я Інни Гершун: «Я завжди хотіла двох синів і здійснила свою мрію!»

Прийомній сім’ї Інни Гершун із Макіївки Донецької області нещодавно виповнилося 11 років. Мама Інна виховує  Максима та Марка ще змалечку – забрала додому, коли обом було по чотири рочки. Одного з них, Марка побачила на порталі sirotstvy.net, що стало стимулом скоріше оформити документи і забрати дитину до себе в сім’ю. З того часу багато чого трапилося.

Родина Гершун брала участь у багатьох заходах Фонду Ріната Ахметова, декілька разів була на футбольних матчах і тренуваннях, які Фонд проводив для дітей спільно з «Шахтарем», ходили на екскурсії на телеканал «Україна». Зараз 14-річний Марк став учасником проєкту «Рінат Ахметов – Дітям. Мирне літо». Про життя сім’ї спеціалісти програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» поговорили з 42-річною прийомною мамою Інною Гершун.

ВІД МРІЇ ДО ДІЇ

«Я завжди мріяла, що в мене буде двоє синів, – згадує прийомна мама. – Але до ідеї, щоб взяти діток із закладу, я прийшла поступово. До того ж, на початку нульових тема усиновлення ще була доволі закритою. Я почала читати літературу, сиділа на інтернет-форумах. Після такого цілеспрямованого моніторингу я зрозуміла, що прийомні батьки – це звичайні люди, а прийомні діти – звичайні малюки. Згодом я укріпилася в думці, що хочу взяти дитину, і почала збирати документи. Це було наприкінці 2008 року».

Вже за місяць у службі у справах дітей Інні запропонували чотирирічного хлопчика. «Мені показали фотокартку, вірніше ксерокопію, – продовжує Інна. – Фото було вкрай невдале. Маленьке, худеньке хлопченя в курточці навиворіт… Але я вже на форумах начиталася, що не варто особливої уваги надавати фотографіям – вони можуть не відповідати дійсності на 100%. Я вирішила познайомитися з цим хлопчиком».

ЦЕ МОЯ МАМА!

«Скажу відверто, я не одразу зрозуміла, що Максимка – мій. Хлопчик мені сподобався, але рішення забрати його прийняла не одразу, Каже Інна. – Я його нафотографувала, прийшла додому, почала роздивлятися фото. Мені здається, що це Максимка вибрав мене, а не я його. Він одразу пішов на контакт, а я поводила себе досить стримано. Я просила не представляти мене одразу як потенційну маму, але вже за десять хвилин знайомства він називав мене не інакше, як мама. Дуже старався мені сподобатись. Посміхався постійно. Інших дітей з групи прямо-таки відганяв від мене, мовляв, це моя мама.

 Адаптація дитини у новій сім’ї відбувалася абсолютно безболісно. Максимка так швидко призвичаївся у нас, ніби ми завжди були разом. Він виявися таким, як я мріяла, справжній хлопчисько: сміливий, кмітливий. Просто дивовижний! Вже тоді він почав просити у мене братика. Це був 2009-й, а у 2010-му ми вже взяли Марка».

ПОБАЧИЛА МАРКА НА САЙТІ І ВИРІШИЛА ПОКВАПИТИСЬ

«Марка я побачила майже випадково, на волонтерському заході – розповідає прийомна мама. – А коли у цей час ще й на порталі «Сирітству – ні!» з’явилася його анкета, зрозуміла: досить чекати, треба поквапитись, аби його не забрав хтось інший. Він був такий симпатичний чотирирічний хлопчисько – очей не відведеш! Так в мене стало двоє прийомних синів, і я жодного разу про це не пожалкувала, навпаки, вважаю, що здійснила свою мрію!»

 

Адаптація Марка проходила трошки інакше, ніж Максима. Марк усе своє життя до зустрічі з Інною провів в будинку дитини та лікарні, де пролежав цілий рік, і нічого не бачив. «Тому, коли він не знав, як себе поводити, просто дивився на Максима і копіював його поведінку, – каже Інна  Гершун. – Саме тому, що був постійно поруч старший братик, адаптація пройшла доволі вдало. До того ж в них ще й різниця лише рік, і поруч був зрозумілий йому хлопчик. Єдине – перший рік Марк багато хворів, ми тричі лежали у лікарні з бронхітами та пневмоніями. Через рік все налагодилося, і з того часу він майже не хворіє.

У шкільний процес Максим і Марк увійшли доволі швидко та без зайвих перешкод. У Макіївці Максим закінчив два класи, а Марк – тільки перший, як у 2014 році почалася війна…»

 

МИ ДУМАЛИ, ЩО ЇДЕМО НЕНАДОВГО

«Тоді ми поїхали відпочивати у Крим, – згадує Інна. – А коли повернулися, бойові дії швидко розгорталися. Керівництво моєї фірми запропонувало переїхати до Києва. Ми думали, що це тимчасово. Я навіть коли складала речі, шкільні залишила – була впевнена, що до вересня повернемося. Ну, на крайній випадок, мама мені їх надішле поштою. Ми встигли виїхати, тоді ще були прямі потяги з Донецька до Києва. Хоча у поїзді вже не було білизни, кудись вона раптово поділася. Потім мама привезла нам речі сама. Так досі ми вдома не були. Мама періодично навідується у нашу квартиру в Макіївці. Там донині є дитячі меблі, які ми спеціально придбали для Максима і Марка: шведська стінка, спортивний куточок, мати, велосипеди. З усього цього діти вже виросли, так і не встигнувши скористатися».

 

ЖИТТЯ У КИЄВІ

«Тоді нам дуже допомогла фірма, в якій я працюю вже багато років, –продовжує розповідь мама хлопчиків. – Спочатку директор орендував нам житло під Києвом. Так ми вперше опинилися у селі. Мої російськомовні діти опинилися в оточенні україномовному. Спочатку їм було незвично, але там була дуже гарна школа. Класи маленькі, по 8-12 діток, це дуже допомогло їм адаптуватися, підтягнути знання.

Потім ми переїхали до Києва і вже п’ять років знімаємо житло тут. Із орендарями нам дуже поталанило. Вони дозволили перевезти сюди нашого кота, а потім ще взяти й собаку.

Навчання, мабуть, єдине, що мене трошки засмучує. Ми вже змінили декілька шкіл із переїздами, а зараз шукаємо ту, де у класах невелика кількість діток, а вчителі зацікавлені у процесі навчання. Максиму навчання дається досить складно, Марку легше з цим. Взагалі вони в мене люблять спорт, спробували себе у боксі, футболі, карате, велоспорті.  Марк нещодавно опанував кубик Рубіка, тепер мріє самотужки навчитися грати на гітарі. А ще він вивчає англійську, вже намагається спілкуватися нею вдома».

 

МАЙБУТНІМ БАТЬКАМ

«Майбутнім прийомним батькам і усиновителям я раджу не сумніватися у своїх силах. Діти – то дивовижне, бурхливе, тривожне, але все ж таки щастя! Як вони вчилися кататися на ковзанах, велосипеді, роликах, плавати в морі, – все це найщасливіші миті мого життя. Не бійтеся проблем і діагнозів,  які ви побачите в медкарті. Багато з них можна подолати, з усім можна жити, працювати, творити, спілкуватися. Головне  сприймати прийомних як рідних. Сім’я усе може подолати разом. Це потужна сила».

Поділитися:
Інші новини
Як пройшов тренінг «Складна поведінка дітей і правильна реакція батьків» Новини
18 вересня 2020
Як пройшов тренінг «Складна поведінка дітей і правильна реакція батьків»
Детальніше
«Тренінг – це ресурс, що допоможе зберегти злагоду в прийомних сім’ях». Інтерв’ю з психологом тренінгу «Складна поведінка дитини і правильна реакція батьків» Новини
16 вересня 2020
«Тренінг – це ресурс, що допоможе зберегти злагоду в прийомних сім’ях». Інтерв’ю з психологом тренінгу «Складна поведінка дитини і правильна реакція батьків»
Детальніше
Команда «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» повернулася з Кіровоградщини з новими анкетами та історіями діток-сиріт Новини
14 вересня 2020
Команда «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» повернулася з Кіровоградщини з новими анкетами та історіями діток-сиріт
Детальніше