Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Рінат Ахметов – Дітям.
Сирітству – ні!»
Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



Щасливі історії ДБСТ. Ольга Кочнєва: «Ми хотіли лише всиновити хлопчика, але вже в перший рік взяли двох»

Спеціалісти програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» продовжують спілкуватися із прийомними батьками. На цей раз - історія родини Ольги Кочнєвої та Володимира Товарницького з Нікольського Донецької області. Ольга Олексіївна – активний користувач порталу «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні», прийомна мама з 2012 року. Перші шість років вони були прийомною родиною, а зараз – ДБСТ, де виховуються 10 діток.

«Я ТЕЖ – УСИНОВЛЕНА ДИТИНА»

Прийомна мама каже, що завжди відчувала, що її доля – виховати не тільки рідких діток, а ще й всиновити, хоча б одного. «Я і сама – усиновлена дитина, - розповіла нам Ольга Кочнєва. – Тому вважала, що теж мала у свою чергу всиновити сироту. Дуже дякую рідній мамі, що народила мене, а не зробила щось погане. Що вже з пологового будинку мене удочерили гарні, добрі, турботливі батьки.  Мама була санітаркою.  Вони дуже мене любили! То була непроста родина – репресовані німці (моє дівоче прізвище  Ульріх). Життя було дуже непросте, жили небагато. Спочатку у Казахстані, а коли дозволили виїхати у Канаду, Німеччину чи будь яку іншу країну, вони вирішили повернутися на Україну, бо вважали її своїм справжнім домом.

У першому шлюбі в мене троє діток, але нажаль, чоловік загинув у автокастрофі. Коли вдруге вийшла заміж, дуже хотілося спільну дитинку, бажано хлопчика. Саме тоді ми з Вовою почали розмовляти про усиновлення. Дивно, що в нас пізніше таки народилася донечка! Зараз Кароліні 16 років, піде в одинадцятий клас. Перш ніж оформляти документи, ми почали готувати саме Кароліну. Кожного дня розповідали – як живеться діткам, в яких немає батьків. Коли сідали їсти, я питала: «Все в тебе гарно? А є дітки, котрі нічого не їли, бо нічого не мають». І все в такому дусі. У решті решт Кароліна сама прийняла рішення поділитися усім своїм з усиновленою дитиною…

 ПЕРЕДЧУТТЯ

Після того, яка Кароліна погодилася, ми з чоловіком прийшли у нашу Нікольську соцслужбу оформляти документи. Нам дуже повезло із соцпрацівником, яка завжди – на захисті прав  дитини. Ще тільки познайомившись із нами, вона наче дивилася у глибину кожного з нас, це просто неймовірно! Послухала нас і каже: «Ви знаєте, що є різні форми опіки? Усиновлення - пріоритетна форма, але не єдина». Вона вже тоді відчула, що в нас буде прийомна сім’я. І дійсно, вже через рік в нас було двоє прийомних діток!

Першого ми забрали у квітні, а другу – у листопаді.  Костику було тоді 5,5 рочків. Ще не було війни, ми поїхали у Горлівський заклад подивитися. Вихователі попередили: «Хлопчик дуже заляканий, нікого не сприймає, ми не впевнені, що він до вас піде». Дитина дійсно до чоловіка не пішла спочатку.  Це зрозуміло, бо до того він жив тільки з мамою, а чоловіки, які приходили до них, ображали його. Але він підійшов до мене, сів на коліна і притулився. Вихователі були дуже здивовані.  Чоловікові Костя дуже сподобався, але в мене раптово почалися якісь сумніви, можливо я ще не була готова. Вирішили не поспішати, все ще раз зважити. Але вже наступного ранку Володя сказав: «Давай заберемо Костю». 

«ЦЕ Ж МОЇ ОЧЕНЯТА!»

Через півроку після того я приїхала по справах у райадміністрацію. Мене зустріла наш соцпрацівник і запросила нас до себе. Поклала на стіл фотокартку  дворічної дівчинки, і розказала її сумну історію. Усиновити дівча не можливо, бо в неї були батьки, хоча дуже-дуже хворі. Її можна було взяти лише під опіку, щоб не залишилася у закладі, а мала шанс отримати нову сім’ю та любов.   «Ви подумайте», - підсумувала розповідь соцпрацівник, та дала цю фотокартку провсяк випадок. Вийшла я, іду і думаю: «Два рочки – це ж дуже маленька, чи вистачить в нас сил?» .

Удома я поставила фото на кухні і стала чекати чоловіка. Він тільки вперше подивися на картку і каже: «О! Це ж мої оченята!! Хто це??» Я розказала.  Вночі він мене будить і каже: «Давай завітаємо до цієї дівчинки!»

Як же він тоді закохався, щонеділі ми їздили до закладу у Донецьку! Здавалося б що в нас не було інших справ? Були! Худоба – корова, свині, город, качки….  В нас не було дітей? Були! Але щонеділі ми їздили, і тільки дівча бачила мого чоловіка, рученята  підіймала і казала: «Папа!»

Чоловік не заспокоївся, поки ми не забрали її до себе, хоча я трошки нервувала і навіть ревнувала. Ось так, ініціювала це я, а зробив – він. 

Зараз так це згадую і сміюся, бо усі наші дітки – рідні чи прийомні – вони НАШІ! І так було кожного наступного разу, коли нам телефонували зі служби і казали про нову дитинку, я питала в чоловіка, а він тільки посміхався: «Чого ти мене питаєш, якщо все вже вирішила?»…

(Далі – наступної п’ятниці)

Поділитися:
Інші новини
«Наша дитина готова розцілувати чужу людину. Як це подолати?» На питання з порталу відповідає психолог Новини
05 серпня 2020
«Наша дитина готова розцілувати чужу людину. Як це подолати?» На питання з порталу відповідає психолог
Детальніше
Готуємося прийняти дитину. Особливості розвитку дитини-сироти від 7 до 10 років Новини
04 серпня 2020
Готуємося прийняти дитину. Особливості розвитку дитини-сироти від 7 до 10 років
Детальніше
«Хочу взяти дитину. З чого починати?» Алгоритм дій. Блог Анастасії Білоусової, спеціаліста «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» Новини
31 липня 2020
«Хочу взяти дитину. З чого починати?» Алгоритм дій. Блог Анастасії Білоусової, спеціаліста «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!»
Детальніше