Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Рінат Ахметов – Дітям.
Сирітству – ні!»
Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



“У службі нам сказали: таких дітей, як ви хочете, у нас немає, шукайте самі”. Валерія Терехова розповіла, як усиновила дитину попри карантин (Частина 1)

Програма “Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!” продовжує знайомитися з новими усиновителями – користувачами нашого порталу Sirotstvy.net. На цей раз ми поговорили з усиновителями з міста Ірпінь Київської області. Валерія Терехова та Артем Підченко у 2020 році усиновили 6-річну Зіну з Миколаївщини. Як вони усиновили дитину, не зважаючи на карантинні умови, читайте саме зараз!

 

Як виникла ідея усиновити дитину

“У нас із чоловіком не було спільних дітей, хоча були дорослі діти від першого шлюбу, – починає розповідь мама-усиновителька Валерія Терехова. –  Ідея усиновити прийшла спочатку в моє серце, але чоловік одразу її підтримав, тому можна сказати – це була наша спільна мрія”.

“Мене не треба було вмовляти, до того ж я давно мріяв про маленьку донечку”, – додає тато-усиновитель Артем Підченко.

Як написали заяву

“У заяві, яку ми написали у службі у справах дітей, ми вказали (хоча в службі радили не писати стать), що хочемо дівчинку від 3 до 5 років без братів і сестер та без важких діагнозів, – продовжує мама. – Ми побоялися, що не зможемо фінансово потягнути, до того ж ми вдвох працюємо. Тобто ми чесно, враховуючи свої сили і можливості, виставили такі критерії. Згодом майже всі ці критерії і були задоволені! Єдине, що Зінулі було 6 років на той момент, коли ми її забрали”.

“Так, зараз у нас є маленька зеленоока блондинка! Красунечка!” – з гордістю додає тато.

 

Як збирали документи

Батьки кажуть, що усе склалося якось само собою. “Заяву ми подали у листопаді 2019 року, а через пів року відбулося наше перше побачення з дитиною, – згадує мама. – Медогляд ми пройшли за три дні, а могли ще швидше, якби не робота. А ось курс навчання для усиновителів треба було чекати.

Навчання тривало три тижні

Курсів ми чекали майже 4 місяці, бо тренерів-психологів, які можуть проводити такий тип навчання, ще небагато.

На нашому “курсі” були сім подружніх пар та одна жіночка. Загалом ми прослухали 6 занять по два рази на тиждень, але кожне заняття тривало цілий день. Тому доводился домовлятися на роботі, що по четвергах та п’ятницях три тижні нас не буде.

Спочатку  ми думали,  що нічого нового не почуємо, так, це просто “треба”. Але виявилося, що навчання дуже-дуже корисне! Навіть усім батькам  треба це прослухати, щоб краще розуміти свою дитину, і не має значення  ‒ чи біологічна вона, чи всиновлена”.

До того ж деякі теми дуже складні морально, тому ми дуже зраділи, що заняття тривають не щодня, а є перерва на вихідні. Бо деякі моменти, які ми чули, дуже сильно торкалися кожного з нас, деякі було спочатку важко прийняти. Усю інформацію ми потім обговорювали, проводили через власну душу і серце.

Навіть домашні завдання були цікаві! І сьогодні згадуємо з усмішкою, як писали твір на тему «Як зробити, щоб з жолудя виріс огірок» (це на закріплення теми про особистість кожної дитини).

 

Пошук дитини

Найскладніший момент для нас був – це як обрати дитину. Коли я принесла наші документи до соцслужби, мені сказали: “За вашими параметрами такої дитини у нас немає. Хочете – шукайте”. До того ж почався карантин. Нас поставили у базі на облік, а далі – “що хочеш, те й роби”.

Що я робила? Просто відкривала анкети на сайті Мінсоцу та передивлялася згідно з віком і статтю. Якщо фотографія мені подобалася, я телефонувала за номером, зазначеним в анкеті.

Спілкування зі службами

На мій досвід, найбільш приємним виявилося спілкування зі службами Дніпропетровської та Миколаївської областей.  Нарешті, коли фахівець Миколаївської служби підтвердила, що в них є дівчинка за нашими параметрами, єдине, що їй 6, а не 5 років, і її навіть ще не встигли виставити на сайт Мінсоцу, в нас з’явилася надія.

Чесно, я просто замучила фахівця служби Наталю Леонідівну своїми дзвінками. Але був карантин, і навіть щоб домовитися про онлайн-побачення, треба було чекати декілька тижнів.

 

Перше онлайн-побачення

Нарешті нам дозволили онлайн-побачення в Zoom! Ми дуже нервувалися, бо не знали, як говорити з дитиною онлайн, яку вперше бачиш?

Але все вийшло добре, хоча і ми, і дитина дуже соромилися. У Зіни ми були перші батьки-кандидати. У центрі реабілітації вона знаходилася цілий рік, поки отримала статус дитини-сироти. Фахівці розповіли нам, як дівчинка опинилася у них в закладі (мама сама привезла та написала відмову). Розповіли про її здоров’я. Після ми ще спілкувалися з психологом і трішки із Зіною. Так, прості запитання про неї, її бажання, мрії, що вона любить…

Уже після цього першого побачення ми з чоловіком вирішили продовжити спілкування з Зінулею. Знов зателефонували Наталі Леонідівні, вона сказала: “Добре, приїжджайте до нас на Миколаївщину, будемо знайомитися...”.

 

(Що було далі - читайте наступної п’ятниці)

 

 

Поділитися:
Інші новини
NEW!!! 20 нових світлин дітей Житомирщини - вже на нашому порталі Новини
11 жовтня 2021
NEW!!! 20 нових світлин дітей Житомирщини - вже на нашому порталі
Детальніше
«Гени візьмуть своє»: помилка чи реальність?  Серія 2: для майбутніх усиновителів від експертки Світлани Клочко Новини
07 жовтня 2021
«Гени візьмуть своє»: помилка чи реальність? Серія 2: для майбутніх усиновителів від експертки Світлани Клочко
Детальніше
Як налаштувати себе на усиновлення. Серія 1: для майбутніх усиновителів  від експертки Світлани Клочко Новини
06 жовтня 2021
Як налаштувати себе на усиновлення. Серія 1: для майбутніх усиновителів від експертки Світлани Клочко
Детальніше