Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Рінат Ахметов – Дітям.
Сирітству – ні!»
Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



"Я вже втомився бути в гостях, мам, коли ми поїдемо додому?" Ольга Паламарчук (мама ДБСТ, Маріуполь): евакуація у Швейцарію (2 частина)

Програма «Рінат Ахметов Дітям. Сирітству ні!» продовжує розповідати історії спасіння та евакуації прийомних сімей, сімей усиновителів, опікунів та ДБСТ з небезпечних регіонів України.

Цього разу продовження історії прийомної мами Ольги Паламарчук з Маріуполя, а саме евакуація великої родини за кордон. 

Початок історії читайте - Тут

«Незнайомі люди надавали нам відпочинок та їжу»

Пані Ольго, ми зупинилися на моменті, коли ви дивним чином змогли виїхати з Маріуполя, не потрапивши під обстріли та інші страшні евакуаційні моменти, яких зазнавали маріупольці, та доїхали майже до Бердянська, на той час теж окупованого. Як вас там приймали?

Це були просто дива. Коли ми зупинили машину поблизу Бердянська (Запорізька область), до нас майже одразу підійшли люди і спитали: “Ви з Маріуполя? Ми проведемо вас туди, де можна перепочити та поїсти”. 

Ми опинилися у якомусь релігійному центрі. Там була велика кімната з матрацами для відпочинку та їдальня, де постійно готували борщ і пекли смачні коржики, замість хліба, якого давно тут вже не було. Адже Бердянськ був на той момент окупований, тому знаходити їжу ставало все складніше з кожним днем.

У кімнаті було багато людей з Маріуполя, які просто тут відпочивали, аби наступного дня вирушити далі. Я спитала в кухарів, скільки часу вони вже живуть у такому, майже цілодобовому режимі на кухні? Вони відповіли: “Десь два тижні”. Неймовірні люди…

На другу ніч ми зупинилися десь поблизу Токмака (Запорізька область). Саме там я вперше змогла зарядити телефони та поспілкуватся “зі світом”. То була вже українська територія, ми  їхали, ледь стримуючи сльози.

У Токмаку вас зустріли люди теж з якогось релігійного центру?

Ні, нас запросили… у кафе. Звичайне кафе, яке господарі переобладнали для розміщення переселенців. Варили просту, але дуже смачну їжу. І там вперше за багато тижнів ми з дітьми скуштували звичайний хліб. Діти накинулися на хліб, наче це були якісь цукерки.

Там же ми вперше з початку війни прийняли душ. Одягу іншого, крім того, що на нас, не було, тільки білизна для малечі. Але тоді воно якось було все одно, ми раділи, що живі.

Далі поїхали до Дніпра. Там наші рятівники ДБСТ Гречанових залишилися у родичів, а ми сіли на потяг до Львова. Там нас зустрічали благодійники і перевезли до Рави-Руської (Львівської області) у дивовижний, нещодавно облаштований будинок для шістьох ДБСТ.

 

«У Раві-Руській все було добре, крім відсутності лікарні»

Згадую, що ви не дуже хотіли їхати за кордон...

Так, ми не хотіли за кордон, тому одразу погодилися на Раву-Руську та цей будинок. Але коли приїхали, то швидко зрозуміли довго жити тут родиною ДБСТ просто неможливо через планування кімнат (як у гуртожитку). Ми ж не зовсім звичайна родина, нас багато, тому виникає багато нюансів. Так, тимчасово, на місяць-два тут ще можна було б пожили, але постійно ні…

Ми майже тиждень там перепочивали, бо дуже втомилися від усього…

 

«Війна дуже шкідлива, особливо для аутистів»

Чому не залишилися у Раві-Руській?

В одного з моїх хлопців (у нього аутизм) стався криз. Він просто кричав, постійно кричав. Звісно, сусіди не витримували цього, скаржилися коменданту, той приходив до нас, благав щось зробити, аби заспокоїти сина. Але лікарні у Раві-Руській не було, а тим більше не було лікарів-психіатрів.

А поїхати на консультацію до Львова?

Їхати до Львова не було на чому, і в нас тоді геть нічого не було, нічим заплатити за перевезення. Тому, коли благодійники зателефонували нам і запропонували виїзд до Швейцарії, я одразу відповіла: “Якщо там буде можливість медичного супроводу і допомоги сину ми згодні”. Коли нам відповіли, що буде і медичний огляд, і супровід, то ніхто вже не вагався. Треба було рятувати дітей.

На кордон з Польщею нас привезли волонтери, а там уже зустріли представники благодійної організації зі Швейцарії. Ми сіли в автобус, який привіз нас прямо до будинку, де ми зараз і живемо.

Сину було надано всю необхідну медичну допомогу. І поки ми не завершимо це лікування, мова про повернення до України, де зараз усі програми підтримки інвалідів призупинені, не йде. Потрібна хоча б стабілізація, я вже не кажу про повну реабілітацію сина. Інакше імовірність психозу дуже велика. Це те, чого я завжди боялася, повернення до того стану, в якому я забирала його з інтернату, де дитину загоняли до повної неадекватності. Війна дуже шкідлива для всіх, а для аутистів то зовсім страшна річ…

 

«Кожен з дітей сприймає евакуацію по-різному»

А як діти взагалі  сприйняли евакуацію  і все, що з ними відбулося?

Кожен із дітей сприймає евакуацію по-різному, відповідно до свого віку.

Маленькі часто скаржаться, що хочуть додому. Давид плаче: ”Хочу в мій помаранчевий будиночок… Я вже не хочу бути в гостях, поїхали додому!”.

Діти прагнуть знову відчути себе “вдома”, і я їх добре розумію, адже в нас цього немає, ми живемо в черговому гуртожитку, тільки у Швейцарії.

6-річний Вітя не може ще говорити, але його мова поведінкова він просто страйкує. Все, що навколо, викликає у нього супротив. Таким чином, він нам каже, “поверніть мене додому”.

У старших діток більш усвідомлена поведінка. Діти 11-13 років максимально намагаються допомогти. Вони дуже слухняні, аж із надлишком, що теж не є добрим показником.

 

«Якщо діти не дозволяють собі бешкетувати це не зовсім нормально»

Знаю, що ви за фахом ще й психолог і добре вмієте аналізувати стан дітей. Можливо вони швидко подорослішали?

Ні, це не про те. Це про те, що діти не дозволяють собі бешкетувати. Це не зовсім нормально. Дитина повинна бути дитиною це про спонтанність, про ігри. Тут було інше.

Гадаю, стан дітей ще залишився на рівні мобілізації сил, яку ми отримали ще з Маріуполя. Вони настільки були слухняні, відповідальні, вони настільки себе контролювали, що мене це лякало. Це не дуже добре, особливо коли триває довгий час. Такий стан має зворотний зв’язок, обов’язково буде відкат, тому що психіка цього довго не витримує.

Старші діти сприйняли ситуацію більш-менш. Вони  вже планують майбутнє. Ми спілкуємося про те, чим би вони хотіли займатися, де б вони хотіли вчитися, що б вони хотіли робити. Але й у них з’явилися свої нюанси з’явилася якась така образа: “Що ми зробили не так? Чому з нами це сталося? Це тому, що ми говорили російською?”. 

 

«Жертва не контролює поведінку агресора»

І як ви пояснюєте дітям, чому так сталося і мирний Маріуполь просто знищили? Адже це найскладніші питання, які й дорослому не осягнути зараз, не тільки дитині…

Ми розмовляємо з дітьми, якщо вони питають про це. Дійсно, дуже складно. Я кажу, що діти не винні ні в чому. Навіть якби ми говорили китайською мовою, то ворог все одно б напав, бо він прагнув цього. Це рішення ворога, його мета  знищення. А люди, які зустрілися на шляху ворога, ні в чому не винні.

Діти нічого не могли тут змінити. Жертва не контролює поведінку агресора, і вона ні в чому не винна. Це тільки в тому соціумі, де є “толерантність до насильства” виводять хибну формулу: винна жертва, бо якби вона цього не робила, агресор би не нападав. Але це не є здоровий соціум. Винен той, хто агресію розв’язав.

 

«У Швейцарії державні заклади налаштовані на діалог»

Як у Швейцарії ставляться до українських прийомних сімей та ДБСТ?

Так, це складне питання для будь-якої країни Європи. Кожна країна має свої закони, про які ми дізнавалися лише тоді, коли починали спілкування та адаптацію в цій країні. І Швейцарія не виняток з цього.

Ми зіштовхнулися з нюансами з першого тижня перебування, коли мені принесли анкети на кожну дитину, а там серед звичайних питань були питання про біологічних батьків та інші, які я просто не маю права розголошувати згідно з законодавством України.

Я відмовилася це заповнювати до моменту, поки не поспілкуюся з консулом.

Потім ми отримали усі необхідні роз’яснення, і в результаті ми не заповнювали цю анкету, але довелося витримати спротив. 

Певний час ми у кожному закладі стикалися з тим, що починали роз’яснювати що ми за родина і чому наших прізвищ немає у свідоцтвах про народження дітей.

Зараз ми вже звикли і знаємо, що говорити в будь-яких закладах, хоча й звикли  також до моменту, що всі наші дії узгоджуються з їхнім державним соціальним працівником.

Так, ми нещодавно писали про ситуацію з родиною Васильєвих, у яких намагалися відібрати дітей. То вам ще повезло?

Так. Нам дуже повезло з тією організацією, що нами опікується. Вони налаштовані на діалог, на знаходження компромісів.

Але з державними органами складно. Я й досі не можу отримати результат медичних досліджень стану здоров’я Максима, там був дуже важливий для нас тест, але вони вислали його нашому соціальному працівнику. Соцпрацівник мені цей результат тесту так і не віддав.

 Але є й багато позитивних моментів. Моєму старшому синові Альоші запропонували роботу на літо (складати меблі), ставка мінімальна, але його будуть вчити, а після завершення він отримає сертифікат. 

А як ви спілкуєтеся з представниками закладу без знання мови?

‒ Через WhatsApp, там є функція перекладу. Тож вони мені пишуть на WhatsApp, а я їм відповідаю за допомогою електронного перекладача.

 

«Коли прийде час, ми візьмемо валізи та повернемося додому»

Слухаю вас і не розумію, як ви це витримуєте? Як ви себе зараз відчуваєте?

Не можу сказати, що я зараз у спокої. Так, нас тепер не бомблять, ми не голодні й не спимо у коридорах, але ми все одно постійно напружені. У нас немає довгострокових планів. Ми, як кажуть, “на валізах”. Адже ми не приїхали сюди назавжди, на ПМЖ, ми втекли від війни, аби врятувати дітей.

Зараз, перебуваючи у такій красивій Швейцарії, ми не вдома. І коли прийде час, ми візьмемо свої валізи і повернемося додому, в Україну.

Поділитися:
Інші новини
Вітаємо усіх з Днем знань! Навчаймося попри війну та очікуємо перемогу!!! Новини
01 вересня 2022
Вітаємо усіх з Днем знань! Навчаймося попри війну та очікуємо перемогу!!!
Детальніше
5 ймовірних шляхів пошуку дітей на усиновлення/під опіку. Корисні контакти служб для майбутніх батьків Новини
29 серпня 2022
5 ймовірних шляхів пошуку дітей на усиновлення/під опіку. Корисні контакти служб для майбутніх батьків
Детальніше
НОВИНА!! За відмову від обов’язкової евакуації дітей-сиріт осіб, які замінюють батьків, позбавлятимуть права на опіку Новини
25 серпня 2022
НОВИНА!! За відмову від обов’язкової евакуації дітей-сиріт осіб, які замінюють батьків, позбавлятимуть права на опіку
Детальніше