Я ознайомився із Політикою конфіденційності та даю свою згоду на обробку моїх персональних даних.

Політика конфіденційності
Всеукраїнський портал національного усиновлення
«Сирітству — ні!»
Rozvitok Rozvitok
Гаряча лінія
0-800-50-90-01



Тетяна Кобилінська: «Полінка відразу стала нам донечкою»

«Беремо!» – вирішили майбутні мама й тато Полінки після знайомства з маленькою дівчинкою з пороком серця, якій була потрібна операція. Тетяна Кобилінська і її чоловік Володимир Скрипка, що дев’ять років тому взяли під опіку 11-місячну дитину, поділилися своєю історією з порталом «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова.

Поленьку подружжя називає виключно донечкою, а вона їх – татом і мамою. Тетяна вважає, що форма влаштування дитини в родину важлива тільки для стосунків сім’ї з державними структурами. А ось взаємини в самій родині складаються незалежно від того, яким чином вони оформлені. Тетяна впевнена, що те, як складуться ці взаємини, залежить в першу чергу від батьків, які зважилися на такий відповідальний крок, як прийняття дитини з інтернатного закладу в сім’ю.



– Нам Полінка відразу стала донечкою. І наш син Тарас, якому тоді, коли ми принесли в будинок 11-місячну дитину, виповнилося 17, відразу почав називати її сестричкою – так і представляв її всім друзям: «Це моя сестричка», – розповідає Тетяна Кобилінська.

Власне, коли Тарас виріс і вже практично стояв на порозі самостійного життя, його батькам і прийшла в голову думка: «А чому б не виховати ще одну дитину?»

– Ми з чоловіком прийняли таке рішення практично одночасно, – згадує Тетяна. – Якось випадково вийшло, що один мій співробітник поділився історією своєї родички, яка виростила двох дітей, взявши їх під опіку. Коли ці діти виросли, жінка знову взяла під опіку ще двох, яким фактично стала мамою. Ця розповідь наштовхнула мене на думку про можливе прийняття дитини в сім’ю.

Наважившись взяти дитину під опіку, подружжя погодилося пройти курси для майбутніх опікунів, хоча дев’ять років тому вони не були обов’язковими.

Після закінчення курсів пройшли співбесіду з психологом Київського міського центру дитини. На прощання психолог поцікавилася, які в подружжя вимоги до здоров’я дитини і чи могли б вони взяти дитину з пороком серця. Спеціаліст повідомила майбутнім батькам Поліни, що зараз маленька семимісячна дівчинка з пороком серця чекає на тата й маму. «Ми подумаємо про це», – відповіло подружжя. А вже незабаром Тетяна та Володимир вирішили познайомитися з цією дитиною.



Під час першої зустрічі Поленька, яка, як виявилося, півроку провела в лікарні, підкорила серця майбутніх батьків. Крихітці не було й трьох місяців, коли її вилучили в мами, нездатної дбати про доньку. Обстеживши дитину, лікарі діагностували в дівчинки порок серця. Потрібно було її терміново оперувати.

– Побачивши цю дитину, якій тоді ще й року не було, мій чоловік розтанув. А Полінка, коли він дав їй свою руку, вхопила його за палець і потягнула до рота, адже дітки люблять усе пробувати на смак, – згадує Тетяна. – Тож, як тільки ми закрили за собою двері в палату, Володя почав мене підганяти: «Дзвони швидше. Скажи, що ми цю дівчинку беремо, щоб її нікому не віддали».

Перший свій день народження Полінка зустріла вже вдома, у новій сім’ї. Через певний час Полю успішно прооперували.


– Не всі були, образно кажучи, на нашому боці. У будинку дитини мене відмовляли від знайомства з цією дитиною, говорили, що в неї дуже великі проблеми зі здоров’ям, – розповідає Тетяна. – Однак незабаром ми переконалися, що все не так страшно. І тепер наша Поліна нічим не відрізняється від інших дітей. Звичайно, над цим довелося потрудитися. Але всі відповідальні батьки докладають максимум зусиль, коли ростять власну дитину. А ми вважаємо Поленьку своєю.

Наслідком ранньої депривації й довгого перебування в лікарні було відставання мовного розвитку дитини. Дівчинка в 11 місяців не розуміла призначення мови й не відгукувалася на своє ім’я. З нею ніхто не розмовляв і не брав на ручки в ранньому віці. Дитина не вміла сміятися, не плакала, навіть коли падала. Було таке відчуття, що емоції в неї «заморожені». Знадобилося кілька років, щоб навчитися сміятися й плакати, а не тільки кричати.

– Наша Поленька і малює, і на танці ходить, і з задоволенням відвідує з нами музеї й виставки живопису та прикладного мистецтва. Удома в нас уже, можна сказати, дві художниці: я сама займаюся живописом та іконописом. Подивіться, які малюнки в Полі! Яку картину дитина зробила з вовни! – говорить Тетяна, показуючи малюнки й вироби донечки. – Щоб пишатися своєю дитиною, потрібно побачити, чим вона цікавиться, і починати займатися з нею разом. Разом читати, грати, малювати. Такі заняття й допоможуть визначити, чого хоче ваша дитина: відвідувати ізостудії, танцювальну або спортивну секцію. А щоб у дитини сформувалася прихильність до родини, без якої вона надалі не зможе будувати свою власну сім’ю, її необхідно якомога раніше вирвати з інтернатної системи.



Поспілкувавшись з нашої донькою, психолог була в захваті. Вона зазначила, що в Поліни сформована прив’язаність, що вона дуже комунікабельна дитина, цікава, розвинута особистість, якій хочеться реалізовувати себе, – розповідає Тетяна.

Співрозмовниця вважає, що допомагають справлятися з труднощами, які виникають при вихованні дитини, і тренінги.



– Я відвідувала різні тренінги, у тому числі й за участю Людмили Петрановської, організовані в рамках програми «Сирітству – ні!». На таких заходах можна разом із фахівцем не тільки розглянути конкретні ситуації, з якими стикаєшся при вихованні дитини, а й поспілкуватися з іншими батьками, що взяли у свої сім’ї дітей із інтернатних закладів, обмінятися досвідом, обговорити свої проблеми й знайти якийсь вихід.

Тетяна вважає, що це спілкування дуже допомагає, адже проблеми в батьків таких дітей схожі.



– І коли ти розумієш, що в інших батьків були такі ж біди, але вони їх пережили-перебороли, то це так підтримує! – впевнена Тетяна. – Ти розумієш, що те, з чим ти зіткнувся сьогодні, не безнадійно. Мені подобається відвідувати тренінги та зустрічі прийомних батьків ще й тому, що з багатьма учасниками таких заходів ми вже давно знайомі й дружимо не один рік. Тому кожен тренінг для нас – це можливість і отримати нову інформацію, і побачитися з друзями-однодумцями.

Поділитися:
Інші новини
SOS! Максиму терміново дуже потрібні батьки Новини
05 грудня 2019
SOS! Максиму терміново дуже потрібні батьки
Детальніше
Акция «Ринат Ахметов – Детям!» стартовала 19-й раз Новини
04 грудня 2019
Акция «Ринат Ахметов – Детям!» стартовала 19-й раз
Детальніше
SOS! Майбутньому архітектору Русланчику терміново потрібні батьки Новини
03 грудня 2019
SOS! Майбутньому архітектору Русланчику терміново потрібні батьки
Детальніше