Чому вдома він – пай-дитинка, а у школі – бешкетник?
Таке питання спеціалістам Фонду Ріната Ахметова озвучили прийомні батьки, з якими вдалося поспілкуватися за лаштунками тренінгу «Мрій. Плануй. Дій!». Мова йшла про те, що вдома дитина дуже гарно себе веде, допомагає, робить домашнє завдання, а у школі – все кардинально протилежне.
Провідні психологи Фонду порадили звернутися до книг Любові Петрановської– міжнародного експерта з питань виховання та усиновлення. Як з’ясувалося згодом, із таким питанням стикається майже кожна прийомна родина. Тому спеціалісти Фонду підібрали декілька тез Людмили Петрановської «У клас прийшла прийомна дитина», аби зрозуміти – чому так коїться, і що з цим робити.
«Дійсно так, чи не найчастіша скарга прийомних батьків була така: «У нас проблеми в школі!». Рідше - з хлопцями, частіше - з учителями, - каже Людмила Петрановська.
На жаль, в дитячих будинках чимало дітей, які втратили родину вдруге саме через шкільні проблеми: чи не хотів робити уроки, чи прогулював. У щоденнику можна побачити записи: «погано впливав на інших», «був некерований», «не бажав нічого розуміти».
Тільки пригадайте: раніше діти втрачали сім'ю через війни, епідемії або катастрофи. А тепер - через школи ...
Прийомна дитина - насправді непроста. Особливо, якщо в родині вона нещодавно. Вона може не знати елементарних речей, не вміє себе вести. В неї настрій скаче: те біситься, то плаче, або все це відразу. А в класі дійсно багато дітей, та у педагога - навчальний план, а головне - не зрозумієш одразу, з якого боку до цієї дитині підступитися, як знайти з ним спільну мову. Цього в педвузі не вчили.
Причина зміни поведінки дитини
Так склалося, що тема дітей з дитячого будинку в нашому суспільстві довго була під забороною. У суспільстві розвинутого соціалізму нещасних дітей, дітей-сиріт не повинно бути за визначенням. Оскільки вони все ж були, їх утримували в резерваціях - дитячих будинках та інтернатах, де були свої школи, лікарі, дитячі майданчики. Пересічні громадяни могли за все життя не побачити дитини-сироти. Тому уява більшості людей про них малює добір міфів, чуток та фільмів. І якщо всиновлювачі та прийомні батьки проходять спеціальні тренінги, то вчитель може просто не знати - що з такою дитиною робити.
Допомогти визнати свою збентеженість
Тому для початку вчителю добре б визнати: «Мене лякає і бентежить прийомна дитина». Якщо вчитель в розпачі - це абсолютно нормально. Тут самовпевненість ні до чого. Найчастіше самовпевнені вчителі не знаходять контакту з дітьми саме через те, що вони нібито «твердо знають, як треба». А той, хто переживає, пробує щось нове, рано чи пізно справляється з будь-якими труднощами.
Потрібен час й терпіння
Є дуже гарна новина! Якщо в клас прийшла прийомна дитина, то головна подія в її житті вже відбулась. Вона - у родині, в неї є великі шанси відновитися та вирівнятися. Але роки, проведені в казенному домі, ще довго не даватимуть оговтатися. Тому потрібен час й велике терпіння всім.
Як звернешся – те й отримаєщ
Будь-які відносини - це поєднання почуттів людей, їх дій, слів, жестів, які підігнані одна до одної, як деталі в пазлі.
Як звернешся до дитини, те й отримаєш у відповідь:
- транслюючи свою, хай підсвідому, неприязнь, у відповідь отримаєш ненависть;
- транслюючи страх, отримаєш некерованість.
- транслюючи недовіру, отримаєш брехню.
- транслюючи сентиментальну жалість, отримаєш нахабство та маніпуляції.
Ми можемо ніколи не вимовляти вголос «нічого такого», але якщо наші очі, тон голосу, рухи висловлюють одну думку: «Ти не такий, як треба!», дитина прекрасно її «зчитує».
Ось чому дуже важливо і батькам, і вчителям зустрітися зі своїми забобонами віч на віч, усвідомити, а не відмахуватися від них. Тільки тоді діти перестануть «зчитувати» нашу поведінку, і ми зможемо вести себе так, як вважаємо за потрібне».
